«Ситуація змінилась». Дослідниця — про те, як тепер українці ставляться до влади, армії, власної безпеки і якою бачать перемогу

Євгенія Близнюк, директорка соціологічної компанії Gradus Research, розповіла NV про кардинальні зміни в українському суспільстві, що відбулися за два роки повномасштабної війни.

«У суспільства абсолютно чітко є запит на справедливий мир», — стверджує Євгенія Близнюк, засновниця та директорка дослідницької компанії Gradus Research та агенції Corestone Group.

NV зустрічається з соціологинею, щоб обговорити свіже дослідження компанії, щодо настроїв в українському суспільстві після двох років великої війни, і його результати не назвеш надто оптимістичними.

Водночас вони є такими, які дозволяють доволі чітко побачити, що хвилює людей на початку третього року цієї війни, як вони оцінюють державу та політичні еліти, про що мріють українці та чого найбільше бояться, а також яким буде їхній головний запит до української влади та світу впродовж 2024 року.

— З даних вашого дослідження можна зробити висновок, що на третьому році війни в українців залишилося небагато мобілізаційних емоцій, таких як гнів, проте зростає розчарування та розбитість. Наскільки цей стан суспільства відповідає війні на виснаження, що ми сьогодні маємо?

— Звісно, це відповідає ситуації. І запас психологічної стійкості має певні межі. Дійсно, суспільство протягом першого року війни було мобілізовано, і гнів був рушійною силою загального, колективного опору. Проте зараз всі втомлені не стільки самою війною, скільки усвідомленням того, що не зрозуміло, скільки вона триватиме, неможливістю планувати своє життя, бачити якісь горизонти майбутнього для себе, для своїх дітей, для своєї родини. Тобто, 2023-й рік ми можемо підсумувати як рік усвідомлення абсолютної, тотальної невизначеності, і це є основним фактором, чому суспільство так качнуло в депресивну сторону.

Емоції, що переважають у настрої останнім часом. / Фото: Gradus Research

Але є тут і гарна новина: в українців досі лишається на високому рівні градус оптимізму, очікування від майбутнього позитивні. Тобто, незважаючи на такий важкий емоційний стан, суспільство продовжує сподіватися на покращення в майбутньому і тримається за цю надію. Тому, коли показник надії на краще майбутнє піде вниз, тоді вже будемо розуміти, що справи дійсно кепські.

— Доволі високий відсоток українців хотіло б припинення війни найближчим часом та відновлення матеріального добробуту. При тому війна триває. Чи не призведе це до ще більшого розчарування?

— Тут трохи комбінація складніша, бо саме по собі суспільство не генерує ніколи чіткого очікування. Минулого року, позаминулого року в медіа було багато наративів, що перемога для нас — це вихід на кордони 1991-го року. Тому суспільство так гуртувалося навкруги цих наративів. Наприкінці 2023-го року і 2024-го року саме цього стейтменту в медіаплощині стало менше, тому відповідно і респонденти менше фокусуються на таких чітких формулюваннях. Я би сказала так: станом на сьогодні у суспільства немає чіткої визначеності щодо того, що таке перемога, що означає перемога. І ці очікування певним чином не те, щоб пом’якшені, але розмиті. Проте теж важливо сказати, що у суспільства абсолютно чітко є запит на справедливий мир.

Що надихає у майбутньому. / Фото: Gradus Research

Формула справедливого миру може суттєво відрізнятися в залежності від регіону, від того, який безпосередній досвід війни був у людини, бо він дуже різний. Але запит на справедливий мир є дуже високим.

— Ми бачимо з цього дослідження, що в житті українців на третьому році війни з’явилася політика, і по тому, що страхи щодо соціально-політичної ситуації в країні виросли на 12% в цьому році, в порівнянні з 2022 роком, говорить про те, що це не додало українцям радості. Якими є ці очікування суспільства від політичного процесу в Україні?

— Людей стала цікавити соціально-політична ситуація в країні, і це видно з того, як суспільна думка реагує на медійне поле. В медійному полі активізувалися обговорення щодо того — проводити чи не проводити вибори, відставка Залужного. Деякі наші дослідження припали якраз на період активних обговорень цієї відставки. Звісно, людям було б спокійніше бачити більшу монолітність з боку правлячої еліти. Це було одним із факторів більшої впевненості протягом 2022-го, початку 2023-го року. Проте, маємо пам’ятати, що ці процеси мають нелінійну природу. Тобто, якби ми з вами сьогодні пішли в поле, ми могли б побачити, що суспільство більш спокійно ставиться до політичного контексту просто через те, що його менше в інформаційному полі.

Найсильніші страхи щодо майбутнього / Фото: Gradus Research

Суспільству точно цікаво, що відбувається у владних структурах, бо це запорука стабільності і можливості жити далі. Якби ми уявили собі, що зараз би розпочалася передвиборча кампанія, суспільство точно б включилося і точно б відслідковувало, реагувало. Проте тут ключове слово — реагувало. Бо в будь-якому разі невизначеність диктується не тільки політичним процесом, хоча політичні ігри можуть підсилювати такі настрої невпевненості в майбутньому.

— Чи змінюється розуміння держави суспільством протягом цих років? Чи виглядає держава більш надійною або менш надійною, ніж два роки тому?

— На початку війни суспільство переживало унікальний досвід для України. Воно перестало відчувати себе в опозиції до держави і виказувало свою підтримку і прихильність до державних рішень та фігур. Звісно, найпряміший показник, який на це вказує, це запитання: «На вашу думку, чи рухається держава у вірному чи невірному напрямку?». Ми пам’ятаємо, що 2022-го року, протягом всього року, ці показники були супер високі, і підтримка напрямку руху держави перевищувала сумніви щодо нього.

Цієї осені ми вперше побачили, що ситуація фактично змінилася. Вона ще не відкотилася до довоєнного стану, бо до війни у нас переважали скептики, як ви можете пам’ятати. Зараз існує збалансованість довіри-недовіри, підтримки-не підтримки, проте тренд на зниження існує, він теж пов’язаний і з політичними іграми, і з непевністю в тому, що керівництво країни є об’єднаним, враховуючи перестановки в воєнному керівництві. Проте загальна підтримка держави, навіть з урахуванням того, що вона знизилася від початку війни, залишається доволі високо у порівнянні з періодом до повномасштабного вторгнення.

— Зрозуміло, що люди підтримують державу. Чи відчувають вони, що держава так само підтримує їх? Бо за вашими даними зростає як відчуття невизначеності так і відчуття відсутності підтримки з боку держави.

— Тривалий час від лютого 2022 року, українське суспільство поєднувало в своїй голові державу і Збройні сили України. Це були багато в чому тотожні величини, бо і держава, і ЗСУ боронять, і відганяють ворога, надають людям можливість працювати в Україні. Зараз, наскільки ми бачимо, ці актори роз’єднані. Тобто ЗСУ отримало свою міфологію, своє місце в голові пересічних громадян, а керівництво держави отримало своє, і це, звісно, не додає саме державному керівництву більше довіри.

Проте, все ж таки, зараз ще більшим є відчуття того, що війна — це така штука, яка не знаходиться в межах контролю конкретної людини. Тобто, у людей немає іншого вибору, окрім як довіряти державі, довіряти ЗСУ.

— Як оцінюють українці свій економічний стан і які в них економічні очікування? Ми бачимо, що багато людей хочуть, щоб економіка запрацювала, при цьому кількість опитаних респондентів, що вважають себе безробітними, зменшилося, а працевлаштованих — зросла.

 — Два основних стрес-фактори війни, які практично рівні зараз — це безпекова складова і економічна складова. На початку війни, позаминулого року, безпекова складова переважала майже вдвічі. Тобто, вона була дуже високою, і основний страх стосувався фізичного життя чи цілісності. Зараз економічний фактор суттєво зріс. З одного боку тому, що безпекова складова, так чи інакше, більш сприятлива, ніж в перший рік війни. Немає масштабних наступів. Немає масштабних обстрілів, чи вони стали не такими частими. Коли звільняється простір для повсякденного життя, звісно, запит в людей на відновлення економічної складової зростає. І це, насправді, показник нормалізації життя в країні. Я би його трактувала в позитивному ключі також. Це означає, що люди готові повертатися до умовно-воєнного укладу життя, готові працювати, і є великий запит на робочі місця й на робочі можливості.

Працевлаштованість / Фото: Gradus Research

— За даними вашого дослідження люди помітно переживають за своє здоров’я. 

— Переймання за своє здоров’я сильно зросло. Друга половина 2023-го і 2024-й рік це показали. Цьому є кілька причин. Одна з найбільших — це те, що весь цей час українці живуть у надзвичайно високому стресі. Це позначається на стані здоров’я, особливо літніх людей. Це таке виснаження, коли ресурси витрачені. Також це наслідок високого ПТСР, війна додає багато стресу. І до великої війни Україна не була аж надто спокійною країною. Рівень стресу суб’єктивного у нас завжди був вищим, аніж в середньому в європейських країнах. Але зараз ми вже пробиваємо дах за цим показником.

— Але ж водночас має зростати і адаптація до війни, бо інакше навіть із сильним стресом складно жити. Чи ви спостерігаєте її?

-Так, звісно. Є певна адаптація. Я би сказала, що адаптація до війни, окрім готовності жити своє життя і запиту на роботу, проявляє себе і в іншому. Наприклад, суттєво зріс запит на розважальний відеоконтент. Це певний індикатор адаптації, бо мозок не може сприймати суто новини чи воєнну аналітику. Цей показник почав зростати від весни 2023-го року. І зараз, звісно, через те, що медіа-ландшафт нашої країни сильно змінений через воєнний стан, тим не менше запити на розважальний контент постійно зростають. Популярність платформ розважального контенту вже перевищила довоєнний рівень. Перед повномасштабним вторгненням українці надавали перевагу перегляду розважального контенту на телебаченні. Зараз це не є доступним. Тому, звісно, вони шукають шляхи, де його отримати в інших місцях.

— Нові лінії напруги. Ми розуміємо, що є інтереси бізнесу, є інтереси держави, є військові, є ветерани, які повертаються у мирне життя, є цивільні. Чи можна казати про певні тенденції, які вже впливають на те, яким буде суспільство після війни? 

Звісно, нові лінії диференціації є, вони формуються, і вкрай важливо розмовляти з людьми, з суспільством про ці питання. Звісно, це і різний досвід війни — хтось брав в ній участь, хтось не брав, був поранений, або не був поранений, зруйноване житло, або не зруйноване житло, виїжджав, або не виїжджав — багато таких ситуацій.

Треба пам’ятати, що в новій сегментації нашого суспільства є два чинники. По-перше, це, звісно, різні досвіди, різні переживання, різний життєвий шлях. Але, по-друге, це і прояв стресу. Ми маємо не забувати про те, що через високі стреси, внутрішню напругу у кожної з цих груп обговорення цих питань стають каналами вивільнення негативних емоцій. Треба пам’ятати, що ми не тільки спостерігаємо конфронтації за змістом, але часто це ще й емоційні вкиди, які допомагають людині розрядити свій стрес. Я би не поспішала називати ці нові групи розламами в суспільстві, бо може так статися, що після певного процесу формування і обговорення це будуть просто нові групи, які не будуть конфліктувати чи створювати конфронтацію.

— При всьому непростому стані, в якому знаходяться українці, вони все одно найбільше хочуть отримати наступальну зброю. Про що це свідчить? 

— Наступати не втомилися, ви праві. Колись, ще до початку повномасштабного вторгнення, ми проводили дослідження, щодо національного характеру українців, і однією з найбільш проявлених рис була впертість. Якщо ми вже щось собі вирішили, то нам важко зупинитися, або якось переорієнтуватися. Це перше. Друге полягає в тому, що недарма на початку війни українці були так однозначно налаштовані на перемогу, підтримку держави. Тому що події в Бучі чи в Маріуполі, чи в Херсоні показали, наскільки неможливо буде жити з іншою стороною війни і наскільки неможливо домовитися. Тобто це стало абсолютно однозначно зрозумілим для широких верств населення — оскільки немає опції до перемовин, то потрібно боротися.

— Як змінилися наші очікування від наших західних партнерів? Кому ми довіряємо? Кому ми менше довіряємо? 

— У нас був проєкт на початку 2022 року, і ми ставили запитання про ставлення до різних країн і партнерів. З очевидного ми бачимо значне зниження довіри до ООН. Українці вважають, що ця організація не ефективна і не життєздатна. На високих рівнях залишається довіра до США та Великої Британії. І, звісно, суттєво збільшилося бажання вступити до НАТО, тому що НАТО — синонім гарантій безпеки.

— З чим ми йдемо в третій рік цієї війни. Що може посилити суспільство, а які чинники впливатимуть на те, що воно навпаки буде пасивізуватися і зростатимуть негативні тенденції?

— 2024 рік буде роком прагматики, тому що люди перестають сприймати гасла та красиві слова і воліють бачити конкретику. Конкретику з точки зору не тільки перспективи цієї війни, а й конкретику у внутрішніх справах держави. Дуже високий запит на боротьбу з корупцією. Це активно обговорюється і в українських, і у світових медіа.

— Але запит на боротьбу з корупцією був дуже високий і до війни.

— Зараз він посилюється і крізь цю призму суспільство дивиться на уряд, на державу. Конкретика з точки зору бойових дій. Звісно, ніхто не очікує відкритої інформації, тому що це війна, і зрозуміло, що це неможливо. Але у 2023 році дуже болючим етапом стала промокампанія контрнаступу, яка була активно підсвічена медіа і очікування були дуже високі. І моя оцінка, що саме через це суспільство хитнуло в депресивний бік. Люди очікуватимуть конкретики щодо допомоги західних країн.

— Військові експерти в розмовах з NV кажуть також, що у 2024 році держава має повернути довіру суспільства, зокрема в тому, що стосується мобілізації. 

— Потрібно переконати суспільство, що мобілізація розумна, справедлива і що вона потрібна.

— На ваш погляд, наскільки це завдання посильне для держави? Як суспільство сприймає весь процес підготовки закону про мобілізацію і саму мобілізацію?

— Я б говорила про високий запит на справедливість, який в українському суспільстві традиційно є однією з основ — справедливість і свобода. Якщо мобілізаційну компанію вдасться комунікувати і провести за реально прозорими правилами, це буде одна історія. Якщо не вдасться, це буде інша історія. Зараз, оскільки розмов досі значно більше, ніж фактів, суспільство перебуває у фазі недовіри, і воно чекає від держави конкретики і в питанні мобілізації.

Джерело: NV