Що на Одещині: деколонізація, зміцнення південного форпосту і надія на деблокаду портів

Коли згадуєш Одесу, перше, що спадає на думку, це гумор, море, інший, ніж деінде в Україні, стиль життя. З початком війни Одещина перетворилася на південний форпост. Область постійно перебуває в напрузі через загрозу з боку Чорного моря і непомітно стає іншою. Однією з ознак стало рішення демонтувати пам’ятники Катерині II та Олександру Суворову. Навколо цих двох артефактів давно ламали списи активісти з різних таборів. Але лише зараз героїв російської історії відправляють на смітник історії. Про ці та інші зміни на Одещині – у новому матеріалі з циклу “Життя регіонів в умовах війни”.

Політичне життя – помітне затишшя, активна дерусифікація та інтрига з викриттям “злочинної організації, яка взяла під контроль мерію”

Якщо раніше в Одесі та області політичне життя било ключем – завжди було місце для політичних інтриг та скандалів, то після 24 лютого воно фактично завмерло. Єдиними помітними політичними гравцями наразі є начальник Одеської ОВА Максим Марченко (нового очільника обласної адміністрації призначили 1 березня), міський голова Геннадій Труханов та низка голів громад і окремих народних депутатів.

Усі інші зникли з інформаційного поля. На початку повномасштабної війни були підозри щодо позиції Геннадія Труханова. Його бекграунд, заяви та поведінка до 24 лютого змушували задуматися, по який бік барикад опиниться міський голова Одеса.

Але поки він, більшою мірою, намагається «проходити між крапель» і не дратувати надмірно ані патріотичну громадськість, ані свій базовий електорат.

Показовою тут стала поведінка міського голови у ситуації з пам’ятниками Катерині II та Олександра Суворову. Ці артефакти російської імперської історії ніяк не могли прибрати з центру Одеси. Геннадій Труханов теж не поспішав це робити, але все ж змушений був піти на такий крок, запропонувавши провести опитування на сайті “Соціально активний громадянин”. Зробив це з однією метою – щоб зберегти обличчя перед частиною свого електорату і продемонструвати політичну позицію. Мовляв, я не ухвалюю рішень під тиском активістів, але готовий виконувати волю більшості виборців.

Врешті-решт 30 листопада Одеська міська рада проголосувала за демонтаж та «тимчасове» перенесення пам’ятників в Одеський художній музей, де передбачається, що до них матимуть доступ всі охочі і, зрештою, це виглядає більше, як вимушене «почесне заслання», на яке мер був змушений пити під зовнішнім тиском, ніж як щире прагнення деколонізації простору та історії міста.

Але, разом з цим, тенденція до деколонізації Одещини, в цілому, такі існує та посилюється. Наразі, такі процеси, крім Одеси, активно відбуваються у Біляївці, Ізмаїлі, Рені, Роздільній, Арцизі, Білгороді-Дністровському, Тарутино, Южному.

В Арцизький громаді перейменували 39 вулиць та провулків. Також ухвалили рішення демонтувати і “усунути з публічного простору” пам’ятник Дмітрію Донському та двом монахам: Ослябя та Пєрєсвету – їх перенесуть на територію храмового комплексу; пам’ятники Карлу Марксу у м. Арциз та у с. Холмське перенесуть до музею, а на монументі Загиблим Воїнам замінять дату з 1941-1945 рр на 1939-1945 роки, а також змінять підпис з “Никто не забыт, ничто не забыто” на “Ніколи знову”.

В Білгород-Дністровській – 15 вулиць, Тарутинській – 41 вулицю у 13 селах громади, Южненській – двом. В Одесі планують змінити назви понад 200 топонімів.

Виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради запустив онлайн-голосування для обрання нових назв понад 120 вулицям та провулкам, а 4 листопада на пленарному засіданні 36 сесії Ізмаїльської міської ради депутати одностайно підтримали перейменування 53 вулиць та провулків. Також депутати Ізмаїльської міськради вирішили подальшу долю пам’ятника Суворову – його перенесуть в один з музеїв міста.

Навіть Українське Дунайське пароплавство оголосило про початок кампанії з перейменування флоту, змінюючи назви суден, які надавалися їм у радянські часи.

Але поки триває деколонізація, декілька днів тому сталася цікава подія, яка може вплинути на політичний ландшафт Одеси. Мова йде про звинувачення на адресу одеського підприємця Бориса Кауфмана і ще кількох осіб у тому, що вони “контролювали посадовців Одеської міської ради” і фактично вирішували питання забудови в Одесі, керували діяльністю комунальних підприємств.

Звинувачення надто гучні, а особи, які фігурують – дуже відомі, але чим вони закінчаться, дізнаємося з часом. Бо попередні не менш гучні корупційні справи проти одеського мера та його підлеглих досі завершувались фактично нічим.

Як росія намагається залишити Одещину частиною “руського міра”

Попри те, що в області відсутні факти відкритої колаборації серед представників органів влади, серед населення таких інцидентів, на жаль, чимало.

За словами керівника обласної прокуратури Сергія Костенко, Одеська область посідає друге місце в Україні за кількістю виявлення любителів росії та інших потенційних колаборантів. Попереду лише Луганщина.

Станом на середину жовтня в області розслідують 18 кримінальних проваджень за фактами посягання на територіальну цілісність України, шість щодо державної зради та два щодо пособництва державі-агресору.

Судять шістьох обвинувачених у зраді, 24 – у посяганні на територіальну цілісність та двох обвинувачених у несанкціонованому поширенні інформації.

За фактами колабораційної діяльності суди розглядають 20 обвинувальних актів, а взагалі в регіоні розпочато 71 провадження, 10 обвинувачених засуджені.

Лише останніми днями в Одесі спіймали російського агента, який збирав інформацію про місця дислокації та переміщення наших військових, а також подружжя російських шпигунів.

Очевидно, що росія всіма силами намагається зберегти частину впливу на Одещину, зіграти на прихильності до російської мови або культури, вбити клин всередині громад на Одещині.

Десь їй це вдається. Перш за все, на півдні області (Південна Бессарабія) та в районах, що межують з Придністров’ям. Там слабке українське телевізійне покриття, натомість велика кількість населення дивиться російське телебачення через супутникові системи. До слова, з початком повномасштабної війни та старту національного телемарафону, більшість одеських телеканалів закрилися або заморозили свою діяльність.

Тож не варто говорити як про доконаний факт, що Кремль остаточно програв битву за уми. Ця боротьба триває досі, щогодини і щодня, але все ж регіон поволі позбавляється ілюзій щодо “руського міра”.

Економіка: блокада портів і падіння доходів бізнесу та населення

Війна сильно вдарила по бізнесу та економіці області. Перш за все, через блокаду портів – експорт та імпорт зупинилися, а торгівля помітно просіла. Також з Одещини виїхало багато працездатного населення. І вперше за десятки років не було курортного сезону. Відтак кишені одеситів і мешканців області помітно схудли. І це на тлі суттєвого зростання продуктів харчування (на чверть і більше).

Як і зменшилися надходження в місцеві бюджети. Зокрема, Одеська міська рада повідомила, що за 9 місяців поточного року у бюджет громади надійшло трохи більше 9 млрд грн замість 12,8 млрд грн запланованих, або 70%.

Водночас дехто зумів адаптуватися до нової реальності і навіть наростити об’єми. Наприклад, річкові порти на Дунаї.

В Українському Дунайському пароплавстві вирішили зосередитися на Нижньому Дунаї для експорту аграрних вантажів із портів українського Придунав’я в морські порти Румунії та Болгарії. 90% суден флоту займалося саме вивозом зерна та іншого продовольства. В результаті доходи підприємства зросли у 7 разів. Це дало можливість погасити заборгованість по зарплатні, повернути фінансову допомогу Адміністрації морських портів і запустити програму річкового флоту (за 6 місяців відремонтували понад 150 суден).

Від цього також виграли і українські придунайські порти. Відповідно лише за шість місяців порти Рені та Ізмаїл пропустили вп’ятеро більше вантажів, ніж за весь 2021 рік.

Певного позитивного імпульсу додала часткова деблокада портів Одеси, Чорноморська та Южного на початку серпня для транспортування продовольства в рамках домовленостей під егідою Організації Об’єднаних Націй.

За офіційними даними станом на листопад, з портів Великої Одеси вийшло 456 суден, які експортували 10,7 мільйонів тонн агропродукції до країн Азії, Європи та Африки.

Це трохи полегшить ситуацію, але кардинально не змінить її. Для нормального розвитку регіону потрібно, як мінімум, повністю деблокувати порти.

Виклики і висновки

За час війни Одещина показала характер. Росії не вдалося захопити і втримати тут територію. Область стала форпостом, який захищає південь країни від агресора.

Досягнення – тезово:

▪ відсутність відкритих політичних протистоянь;

▪ відсутність відкритих міжетнічних та міжрелігійних конфліктів;

▪ проактивна патріотична позиція багатьох лідерів громад;

▪ позитивні результати річкового судноплавства;

▪ стабільна продовольча ситуація.

А тепер коротко про ключові виклики:

▪ ризик військових дій на території області;

▪ руйнування критичної та транспортної інфраструктури (мости через Дністровський лиман та Дністер);

▪ російський інформаційний вплив, зокрема, на півдні Одещини;

▪ панівна роль та високий вплив УПЦ МП;

▪ погіршення екологічної ситуації в акваторії Чорного моря та узбережжя.

Попри пошкодження інфраструктури, фактично заблоковані порти, економічні втрати і зниження рівня життя, одесити та мешканці області тримаються купи. Хтось просто затих, очікуючи на окупантів. Але значна і активніша частина Одещини бореться за перемогу і майбутнє в новій Україні.

Автор: Анатолій Бойко, регіональний координатор Національної платформи стійкості та згуртованості в Одеській області

Джерело: Лівий берег