Ми повернулись у 2021 рік. Головаха — про значні зміни у ставленні українців до влади, про нових найвпливовіших і суворий реалізм

Голова інституту соціології Євген Головаха — про те, чи готові українці сьогодні до тривалої війни, що думають про перемогу і чому захоплюються націоналізмом.

З Євгеном Головахою, людиною, що не просто очолює Інститут соціології НАН України, а вважається найавторитетнішим соціологом країни, NV зустрічається, щоб обговорити результати нового великого дослідження. Це моніторінг, що максимально широко заміряє стан і настрої українського суспільства, який Інститут робить щороку і найдовше в країні – 30 років поспіль, не перериваючись навіть на рік початку великої війни.

Для самого Головахи це справа життя. Цей моніторинг у перші роки української незалежності він розробляв зі своєю дружиною, соціологінею Наталією Паніною та за її ідеєю, про що просить NV обов’язково згадати в преамбулі до інтерв’ю. Як і те, що вже декілька років, як всю роботу над організацією дослідження він передав молодшим колегам.

Він починає розмову з того, що суспільство стає обережнішим в своїх оцінках. «Навіть я, як соціолог, маю думати перед тим, як говорити, як формулювати питання, як оприлюднювати те, що може нашкодити країні, — визнає він. — Люди теж починають думати, а чи можна щось говорити, чи треба в певній ситуації щось говорити. Наприклад, панічні настрої, їх стараються не допускати, щоб не сприяти масовій паніці».

Про те, як змінюється українське суспільство на третьому році війни, які його групи стають впливовими, чого люди бояться і як довго готові терпіти складнощі війни, Головаха розповідає NV.

— Ви говорите про певну самоцензуру респондентів під час війни, а в чому вона проявляється?

— Вона стосується більше сфери війни, при цьому люди не бояться висловлювати свої погляди стосовно інших сфер — політики, релігії, суспільства більше, ніж боялись до війни. У нас є з чим порівняти нинішні цифри. В листопаді 2021 року 47% респондентів вважали, що можуть вільно висловлювати свої погляди, 32% респондентів — що ні. В 2024 році ці цифри такі: 48% респондентів вважають що можуть вільно висловлювати свою думку, 27% – що ні.

— Тим цікавіше. В блоці, що стосується держави, ми бачимо, що оцінка ефективності держави серед українців сильно впала: 32,9% опитаних вважають, що центральні органи влади не справляються зі своїми обов’язками, 42,8% – справляються лише частково, а тих, хто вважає, що держава справляється з своїми обов’язками лише 7%. Це дуже вже близько до цифр довоєнного 2021 року. Коли лише 5% респондентів вважали що держава справляється з своїми обов’язками, а 44,2% вважали що не справляється. В перший рік війни ефективною державу вважали більше половини респондентів. Про які тенденції це говорить?

— До війни оцінку держави в Україні можна було б назвати суворо реалістичною. Однак в 2022 році ми могли констатувати ейфорію, вона росла особливо в період наших успіхів на фронтах, коли несподівано дуже високо в 53,7% на травень 2022 року була оцінена ефективність держави. 2022 рік я називаю періодом нереалістичного оптимізму і такого першого шокового ентузіазму. Тоді і з мобілізацією проблем не було, добровольці шикувалися у черги. Люди навіть економічну ситуацію в країні почали оцінювати вище, ніж в 2021 році, хоча вже тоді 30% економки було зруйновано. Тож ці цифри були не про економіку, або державу, а про загальне національне піднесення. І дійсно це було піднесення, це було формування таке прискорене політичної нації. І це був рік, коли вони побачили, наскільки у світі повага до України піднялася і, відповідно, самоповага людей. А звідси всі оцінки стали більш оптимістичні. Уже 2023 рік, я б так сказав, це був рік поміркованого оптимізму. Оптимізм ще залишався. Оцінки держави були вищі, ніж у 2021, але вже це був такий поміркований оптимізм, який у 2024 році вони знову повертаються до суворого реалізму.

— Яким тоді тепер є соціальний договір між державою і громадянином в таких умовах? Бо 2021 рік — це рік, коли стрімко падав звичайний поствиборчий оптимізм, а зараз в нас довга виснажлива війна.

— Я думаю, цей договір і далі виглядає нормально, але є набагато більш реалістичним та прагматичним. Люди виставили оцінки державі, ці оцінки представники влади мають дуже ретельно вивчити і продумати. Люди не хочуть порушувати свій договір — «вам ми віддаємо можливість керувати країною, а ви маєте бути ефективні». Цей договір поки залишається. Інша справа, в нього вже включена критика і оце соціологи фіксують. Це нагадування владі, що не будь-яка політика буде ейфорічно оцінюватись.

Ну і, до речі, багато хто каже, що довіра до президента Зеленського зменшилася. Було 90%, а зараз 60%, можливо навіть 50% з чимось процентів. Але діяльність президента за десятибальною шкалою, респонденти оцінюють в 5,5 балів. У інших президентів середня оцінка були близько 3 балів після п’яти років керування державою. Оцінку в 5,5 балів в українців мали тільки американські президенти, ну, і Путін до війни.

— В перший рік війни всі соціологічні дослідження демонстрували стирання відмінностей між регіонами, між людьми, і ми були всі єдині. А зараз чи з’являються ці відмінності знову?

— Ні, ці відмінності не зростають. Ви розумієте? Вони в абсолютному значенні зростають, а у відносному — ні. Якщо, наприклад, падає кількість людей, які вірять в перемогу, то вона падає узгоджено паралельно по всіх регіонах. Принципові регіональні відмінності не відродилися, і це дуже важливо.

— Тож ми склеїлися як суспільство?

— Так, ми склеїлися, є дуже таке в нас цікаве запитання, з якого ви зрозумієте як саме. Ми ставили питання респондентам, що вас об’єднує, вийшло що перше місце — віра в краще майбутнє України — 53%. Друге місце — відчуття втрати нормального життя — 40%. Третє – патріотичні почуття — 38%, четверте — спільні труднощі життя — 35%, п’яте — національна ідея побудови незалежної держави — 35%. Це те, що об’єднує. А тепер дивіться, що раніше роз’єднувало — різна мова та різні політичні погляди. Зараз мову 24% респондентів вказали як ту, що об’єднує, а політичні погляди об’єднують 6% респондентів. Тобто, ці фактори, які роз’єднували, вони зараз для об’єднання і роз’єднання вже такого значення не мають.

— Ви казали про зміну впливових соціальних груп в Україні. Які групи тепер з точки зору українців вирішують долю країни?

— Для соціолога головне — це бачити суспільство не тільки як ціле, а бачити його в розрізі окремих впливових соціальних груп. Хто і як впливає на суспільне життя і, відповідно, на діяльність держави. У нас в моніторингу було таке запитання від самого початку — які соціальні групи відіграють значну роль в житті українського суспільства? Наприклад, в 2012 році на перше місце вийшли мафія та злочинний світ (такими їх вважали 35% респондентів), як найбільш впливова суспільна група. Тоді тільки на другому місці були лідери політичних партій — 32%, підприємці – 31%, чиновники, та держслужбовці – 28%, робітники — 24%, військові – 5%. Вже в 2021 році на першому місці були політичні лідери — 37% респондентів вважали їх найбільш впливовими в суспільстві і тільки після цього мафію (28%).

А ось в 2024 році ситуація змінилася кардинально. Найбільш впливовою групою в українському суспільстві респонденти називають підприємців — 55%, військових — 54%, робітників та фахівців — 51%, а ось мафію впливовою вважають лише 13% українців і це показує наскільки ми як суспільство змінилися.

— А наскільки впливовою групою є політики?

— Лише 21% респондентів вважає їх такими, в 2021 році таких було 30%, тож політики втратили в своїй впливовості, але й ми і не бачимо політичних лідерів, окрім офіційної влади.

Але в іншому суспільство нормалізувалося, впливовими воно вважає тих, то працює, створює базис та забезпечує безпеку.

— Що змінилося в ідеологічних поглядах українців?

— Головна тенденція — українці правішають. З кожним роком війни, вони стають все більш і більш правими. Ось дивіться, я спеціально подивився, 2012 рік. Знаєте, скільки в нас було націоналістів? —  2%. А націонал-демократів — 7% Комуністів з соціалістами — 20%, в нас переважали ліві. Лібералів було 1%. У 2021 році ситуація вже змінилася. Вже комуністів з соціалістами залишилось 13%, лібералів стало 3%, націоналістів — 3%, а націонал-демократів — 10%. Тобто вже разом правих стало 13 і лівих 13.

— Це напередодні війни, а зараз?

— А в 2024 році націонал-демократами себе вважають 26%, а націоналістів вже 18%, лібералів — 10%, а комуністів з соціалістами 2%. Ми бачимо чітке послідовне правішання українців, зрозуміло викликане війною, до того Майданом, але в цілому це вкладається в загальноєвропейські процеси, бо Європа також правішає, навіть в Європарламенті зараз формується третя за впливом радикально права сила.

— Наскільки війна продовжує бути для українців екзистенційною загрозою? Чи вона знову «десь там»?

— Ні, українці чудово розуміють ризики. Давайте звернемося до страхів населення. Ми питали: чого зараз люди з вашого оточення побоюються більше всього? Небезпеки, пов’язані з війною — 82%. Тобто це головний страх. На другому тільки місце зростання цін — 59%, 45% респондентів бояться невиплат зарплат та пенсій. Примітно, що 32% українців бояться голоду, а в 2021 році таких було 33%, війна на цей страх не впливає, він скоріше за все сягає культурного досвіду Голодомору.

Проте важлива для мене цифра, що 51% українців боїться розпаду держави Україна. В 2021 році таких було лише 21%, тож цей страх актуальний, і він теж про цінність держави. Цікаво, що знижується і страх перед чужинцями. Напливу біженців, мігрантів та переселенців боялося 14% українців, а зараз усього 6%.

— Чи готові люди в Україні й далі терпіти складнощі війни?

— Ми ставили це питання в перший рік війни у грудні 2022 року, тоді терпіти, скільки треба були готові 69% українців. Я казав: бачите, наскільки у нас міцна психологія, яка стійкість, яка впертість. Скільки завгодно. Тобто хоч 100 років. А зараз на це питання позитивно відповіли тільки 43%. Тобто вже ми не маємо абсолютної більшості, ми не розраховані на скільки завгодно війни, і про це треба думати, треба бачити конкретний термін її закінчення. Я думаю, що це має розуміти влада.

А от терпіти, але обмежений час в Україні готові 26% респондентів, тобто ті ж самі 69% готові терпіти. Але вже не скільки завгодно, для них важливо бачити горизонт війни. Мені здається, що це дуже важливі дані для розуміння того, що треба підтримувати дух. Треба людям пояснити. Треба більше говорити, що ми не залишимо їх назавжди в ситуації війни. Взагалі не готові терпіти — в грудні 2022 року були 5% респондентів, а зараз вже 14%. Тож в 9% увірвався терпець, це немало, але не принципово. Але з’явилася велика група невизначеності – 17% опитаних важко відповісти на це запитання.

Ця група невизначеності в суспільстві ще більше проявляється в питанні щодо строків закінчення війни. Зараз в те, що війна закінчиться через півроку — рік вірять всього 7% респондентів, що війна триватиме більше року — 31%, а ось 60% респондентів обрали варіант«важко сказати». Це ознака невизначеності – «Я не знаю. Я чекав, що ми за місяць переможемо, а тепер не знаю».

Повністю впевненими в перемозі в 2022 році були 75% опитаних. Скоріше впевнених — було 20%, тобто разом 95%. Зараз ці цифри відповідно — 37% та 30%. Тобто разом 67% в цілому впевнені в перемозі. Скоріше не впевнених сьогодні 10%. Зовсім не впевнених — 5%. Тобто зміни є. Ну і знов таки невизначених, тих, хто відповідав — «не знаю» було 2%, а зараз 18%. Знову виріс елемент невизначеності, хоча ті, хто вірить — переважають.

— А як загалом можна було б охарактеризувати портрет суспільства третього року війни?

— Суворий реалізм. Тобто українці вже не вірять, що війну можна закінчити швидко. Залишається цінність України як власної незалежної держави, мовно-культурний фактор — це вже визначальний фактор для того, що буде відбуватися в культурному житті українського суспільства.

Тобто Росія остаточно знищила можливість для розвитку в Україні мовно-культурного плюралізму, 80% опитаних, поза фактом спілкуються вони російською чи українською, прагнуть бачити в Україні єдину офіційну державну мову — українську. Всього цього досягла Росія, мовно-культурна українська домінанта в суспільстві сформувалась, але при цьому це суспільство толерантне до інших культур.

Це суспільство, яке більш критично ставиться до влади і політичної ситуації, ніж це було на початку війни.

Це дуже стійке суспільство, хоча треба звернути увагу на те, що в суспільстві все-таки з’являється певний сегмент людей, які знаходяться у стані невизначеності. І від того, в який бік будуть схилятися їх уявлення і емоції, буде багато що залежати. Важливі і об’єктивні події, але дуже важливо, яким буде цей діалог з невизначеними представниками суспільства. Це, насамперед, залежить від влади і від представників еліти, від публічних спікерів і, звичайно, від медіа.

Джерело: NV