Про що і як цивільним говорити з військовими та як їх підтримати

У День захисників та захисниць України пояснюємо, про що не слід запитувати військових, як підтримати та реагувати на криваві подробиці з фронту.

24 лютого моя близька подруга вступила до лав ЗСУ. Нас розділяє лінія фронту, але ми намагаємося час від часу спілкуватися. Проте останнім часом ловлю себе на думці, що не можу знайти слів підтримки. Здається, це пусті стандартні фрази, від яких віє псевдооптимізмом. Ніхто нас не вчив, як підтримати тих, хто щодня бачить смерть. 

Тому про те, як підтримати, подякувати та про що не слід говорити з військовими, LIGA.Life розпитала:

• Марту Пивоваренко, психологиню з 19-річним досвідом, когнітивно-процесуальну терапевтку, головну дослідницю міжнародного проєкту “Відновлення – Донбас”, провідну супервізорку гарячих ліній підтримки “Сімей, члени родин яких зникли безвісти, потрапили в полон, зазнали катувань чи зґвалтувань” та платформи психологічної підтримки “Розкажи мені”.
• Олексія Карачинського, психотерапевта, військового психолога, PhD, автора Telegram-каналу “Щоденник психотерапевта”.

Чому цивільним складно говорити з військовими

“Нас з дитинства навчають схемі “справедливого світу”: робиш добрі справи – хороша людина, робиш погані або не робиш хороших – погана. Тобто цивільні, які просто живуть, працюють та піклуються про родину, відчувають провину перед військовими. Адже ті ризикують своїм життям”, – пояснює пані Пивоваренко.

Через “провину того, хто вижив” цивільним важко спілкуватися з військовими. Стигма “я недостатньо хороший” заважає навіть відповісти на запитання “Як справи?” без страху порівняння ситуацій.

Натомість військові не вважають, що цивільні повинні відчувати страх чи стигму. Утім, під час спілкування чітко розуміють, коли цивільні керуються почуттям провини та самокартанням. Адже це проявляється напругою у поведінці та емоціях.

“Передусім цивільні мають попрацювати з собою. Перший крок – зрозуміти, що почуття провини – це агресія, направлена на себе. Вона шукатиме “вихід” назовні. Тобто може проявлятися стосовно інших людей”, – додає психологиня.

Окрім того, хороші справи не закінчуються лише вступом до лав ЗСУ.

Олексій радить додати до свого робочого дня додаткову годину “хороших справ”, щоб позбутися почуття провини. Це може бути волонтерство, розбір завалів, допомога у військовому шпиталі, закупівля ліків чи організація зборів. 

“Але не варто перекладати почуття провини на плечі військового. Це передача відповідальності за свої переживання заради отримання слів втіхи. Покращити взаємини вам допоможе робота над собою, а не “заспокійливе благословення на життя” від військового”, – додає пан Карачинський.

Військовий запитує: “Як справи?” Як відповісти?

Спілкування військового та цивільного має будуватися на дружній/родинній або іншій близькості. Це виключає будь-яке порівняння, зокрема: “У мене справи погано, тому що маю проблеми на роботі. Але йому/їй в рази гірше, адже він/вона на війні! Тож напишу, що в мене все добре”.

Натомість краще сказати: “Знаєш, деколи буває складно на роботі, але я тримаюсь. Дуже не вистачає тебе”. Це щира відповідь, яка створює певні сенси для військового.

“Уникнення близькості призведе до спілкування в стилі: “У тебе все норм?” – “Норм, а в тебе?” – “І в мене норм”. Який у цьому сенс? Ви не підтримали свого друга, не дізнались, як проходить його служба, а він – не відчув щирості від вас”, – радить пан Карачинський.

Говорити про свої проблеми можна, інколи навіть треба, якщо ви розумієте, що військовий/а може вас словесно підтримати.

Але уникайте дуже узагальненої та емоційної інформації: “Мені не вистачає кохання” або “Я не можу впоратися з дитиною”.

“Це може погіршити моральний стан військового/ї. Адже він/вона не зможе залишити зброю та допомогти вам. Відсутність рішення може гнітити усіх”, – додає психолог.

Подібна ситуація з військовими, які потрапили в полон. Якщо вони знайшли змогу з вами зв’язатися, не потрібно розповідати, як плаче дитина і запитує: “А де тато/мама?” Однак виразіть впевненість: “Ми робимо все можливе, щоб скоріше витягнути тебе. Я дуже на тебе чекаю та люблю!” Це додасть моральних сил, каже Олексій.

Також не забудьте запитати військового у відповідь: “Як у тебе справи?” За словами експертки, ця фраза краща за “Як ти?” Адже не стимулює внутрішній аналіз та самокопання.

“Якщо бачите, що військовий схильний розповідати вам приватні, глибокі, чутливі речі, то виразіть зацікавленість: “Розкажи мені більше”. Це нейтральна фраза, яка не тисне і не стимулює до обговорення без бажання іншої сторони. Помітили, що є теми, про які людина почала говорити і припинила, – зробіть паузу. Дайте вирішити, чи хоче військовий/а говорити про це”, – радить психологиня.

Про що не варто говорити з військовим

Існує декілька стоп-тем:

• Оцінка героїзму військового. “Ви не знаєте, що саме було під час служби. Військовий/а може не дуже високо оцінювати свій вклад у спільну справу та розбиратися, наскільки втрати мали сенс. Натомість ваша оцінка може поглибити установку “я недостатньо добре виконав свій обов’язок”. Тож у розмові з військовим має бути якомога менше оцінок”, – радить пані Пивоваренко.
• Запитання про вбивство. Наприклад, “Чи ти вбивав? Що ти відчував в цей момент?” Якщо людина матиме необхідність та готовність поділитися цим, вона це зробить. “Ба більше, ви можете отримати ту відповідь, з якою не в змозі впоратися”, – наголошує психологиня.
• Показний оптимізм. Фрази у стилі: “Все буде добре”, “Життя прекрасне”, “Скоро все закінчиться”, “Ти забудеш” – не мають жодної цінності. Такі загальні фрази лише дратують. Ми їх використовуємо як ширму, за якою легко сховатися, коли бракує слів. Натомість якщо вам нічого сказати – промовчіть. Хочете підтримати – подумайте, як саме ви можете надати практичну допомогу військовослужбовцю чи його близьким. Запитайте: “Хотів би допомогти, підкажи мені, що саме потрібно”.

“Немає універсального портрета військового. У кожного є стоп-теми та фрази, які можуть зачепити за живе чи травмувати. Тож перш ніж почати якусь тему, запитайте себе: “Це її/його зачепить? Що може підбадьорити?” – радить Олексій.

Чи можна надсилати фото та відео зі свого життя військовим

Якщо це ваша близька людина, такі повідомлення допоможуть вкотре нагадати, за що він/вона борються.

Але не варто надсилати матеріали з сильним емоційним забарвленням (негативним чи позитивним).

Наприклад, походи на драйвові концерти, феєрверки, гучні святкування або, навпаки, депресивні відео. За словами пані Пивоваренко, це може перевантажити нервову систему військового, що викликатиме лише відторгнення. 

Якщо не впевнені, чи варто ділитися фото або відео з власного життя, запитайте про це прямо: “Чи хотів/хотіла б ти, щоб я надіслала/поділився фото? Чи тебе це підтримує/допомагає?”

“Отримали позитивну відповідь – чудово. Але пам’ятайте: ситуація на фронті постійно змінюється. Не забувайте запитувати повторно приблизно кожні 1-2 тижні. Якщо йому/їй це не ок, то обговоріть альтернативу. Наприклад, скоротіть кількість, діліться фото буденних страв (що і як ви сьогодні їли), придумайте спільні позначки для коротких повідомлень про настрій чи питання безпеки”, – радить Олексій.

Як підтримати військового

Головне – будьте щирими та демонструйте, що маєте вдосталь часу для розмови, листування чи зідзвону. Усі інші дії залежать від ситуації.

• Військового поранили 

Головне – не приділяйте багато уваги причинам поранення. Наразі важливе лише відновлення. До того ж ця інформація може вас налякати, і викликати неприємні спогади у військового. Коли він/вона будуть готові поділитися, то самі почнуть цю розмову.

За можливості, відвідайте пораненого у шпиталі або вдома. Якщо ви далеко, запитайте: “Чи задоволений, як тебе лікують? Які ліки потрібні?” 

Можете порадувати його/її та надіслати річ, яка вас пов’язує або щось, що любить військовий: улюблені тістечка, книгу тощо. Практична допомога завжди промовистіша за слова. 

У ситуації з серйозними пораненнями – коли людина частково втрачає здатність функціонувати, – слід дати вдосталь часу на прийняття та адаптацію.

За словами Олексія, в середньому за 45 діб відбувається усвідомлення того, що відбулося: “В цей період важливо бути поруч і підтримувати впевненістю, а не демонстративним оптимізмом”. 

Якщо відчуваєте, що вам важко пережити поранення близької людини, на дозвіллі перечитайте можливі психологічні підходити та матеріали про підтримку поранених військових.

“Інформованість та підготовка дозволяє заспокоїти емоції. Отримуючи знання, ви відчуватимете менше хвилювання і більше готовності підтримати близького та потурбуватися про нього. Нервова поведінка та розпач ніяк не зарадять”, – наголошує психологиня.

• Військовий втратив побратима

Оскільки кожен по-різному переживає втрату, то універсальної поради немає. Головне – не використовуйте стандартні вирази: “Герої не вмирають”, “Він завжди буде з тобою”, “Вона підтримує тебе згори”.Замініть їх на:

1. “Навіть не можу уявити, як тобі зараз. Не знаю, які слова підібрати. Просто хочу, щоб ти знав/знала, що я поруч. Можеш на мене розраховувати”.
2. “Якщо тобі щось треба – я буду тут”.
3. “Хочу, щоб ти знав/знала, я завжди готовий з тобою поговорити. Телефонуй або дай знати”.

“Коли людина горює, найкраще, що ви можете зробити – якомога менше говорити, більше слухати та залишатись поруч, за можливості – у видимій досяжності. Для людини, що горює, така близькість – найцінніша підтримка. У разі необхідності вона покличе вас. Навіть якщо ви далеко один від одного, все одно можете забезпечити підтримку. Не нехтуйте листуванням чи телефонними розмовами”, – додає пані Пивоваренко.

Військовий ділиться кривавими подробицями боїв та фото/відео. Як на це реагувати

Не потрібно сваритися, ігнорувати чи різко реагувати на це. Ваша мета – порозумітися та осягнути досвід, який людина пережила.

У пригоді стане вираз: “Не можу уявити, що тобі довелося пройти”. Він підтверджує факт реальності, не применшує тяжкість пережитого і розставляє акценти. 

“Є безліч причин, чому йому/їй хочеться поділитися кривавими фото чи подробицями. Тож цивільним слід зважати не на сам факт демонстрації, а зрозуміти “розповідь”. Можливо, військовий хоче співчуття, розуміння, співучасті або просто пояснити, що зараз для нього/неї такі дивні речі стали нормою, хоча раніше були неприйнятними”, – пояснює психологиня.

Фото/відео з бойових дій мають накопичувальний негативний ефект. Обмежуйте себе від перегляду такого контенту. Олексій радить: 

1. Обмежуйте канали сприйняття. Слухайте тільки звук або дивіться на картинку без звуку. Фото – краще, ніж відео.
2. Абстрагуйтесь/відволікайте себе. Спробуйте уявити, що військовий – це режисер фільму про війну. А всі ці кадри чи розповіді – частина кінострічки.
3. Поговоріть з військовим. Поділіться почуттями, наприклад: “Це справило на мене сильне враження. Всю ніч снилась твоя історія. Дуже перейнявся/лась та сприйняв/ла близько. Домовимось, що про такі події ти мені обов’язково розкажеш при особистій зустрічі, а не у листуванні. Щоб я бачив/ла тебе живим та здоровим, міг/могла підтримати”.

Як подякувати військовим

Комунікація військових та цивільних зводиться не лише до розмов про війну. Потрібно знаходити час для важливих слів, зокрема “дякую”. 

Наприклад, у 2018 році запустили Національну кампанію подяки військовим та ветеранам України “#Завдякитобі”. Якщо ви не знаєте, як знайти слова для подяки або вагаєтесь, як підійти до незнайомого військового і подякувати, використайте жест шани – прикладену до серця долоню. 

“Проте якщо ви вже розмовляєте з військовим, краще уникати жестів. Адже вони припиняють процес комунікації, відволікаючи співрозмовника. Хочете подякувати – використайте просту, але важливу фразу: “Дякую за службу”, – радить Марта.

Олексій пропонує альтернативу: “Дуже вдячний за те, що ти робиш”.

Але також не забувайте, що подяку можна висловити не словами, а вчинками. 

“Є люди, яким слова не потрібні. Тож зробіть їм сюрприз. Наприклад, надішліть другу його улюблений фрукт або “Наполеон” та підпишіть листівку з побажаннями. Це буде не лише подяка, але й увага, яка завжди приємна”, – радить психолог.

Джерело: Liga.net