Донатів не вистачає: чому волонтерам усе важче забезпечувати Сили оборони

Бійці батальйону Третьої штурмової бригади на початку вересня відкрили збір на авто. За два місяці з необхідних 250 тисяч зібрати (із залученням родичів, друзів і їхніх соцмереж) вдалося всього 96 тисяч. «Решту доклали самі — далі тягти було неможливо, транспорт потрібен. А збір не рухався», — пояснила дружина бійця підрозділу.

Збори постійно потрапляють на очі в стрічках соцмереж, переривають відео на YouTube і нагадують про себе скриньками у кав’ярнях і маршрутках. «Почекай, не перегортай це відео», —  вривається у перегляд фільму з проханням людина у формі і передчуває, що мало хто не натисне кнопку «Пропустити». Але ті відео записують і записують, бо потреб у Сил оборони не меншає, волонтерство і збори не втрачають актуальності. А донатів бракує. За словами волонтерів, потреб усе більше, а інформаційне тло й об’єктивні життєві обставини українців такі, що покривати їх усе важче й важче.

Гора запитів і збори-рекордсмени

Минулого року до Дня захисників і захисниць у 6-Б класі школи на Київщині ініціативні батьки запропонували зібрати на подарунок Силам оборони — хоча б один FPV-дрон. Ціль — 12 тис. грн — виявилась недосяжною. Задонатили батьки менш ніж половини учнів класу, зібрали близько 5 000 грн. Решту до каси вкинули дві мами, що ініціювали збір, обидві — дружини військових. Цього року про нові збори і не йшлося.

На початку жовтня Катерина Ножевнікова, засновниця БФ «Корпорація монстрів», написала на фейсбуці офіційну заяву: фонд припиняє приймати нові запити. «Нещодавно я прочитала у одного військового допис, де він описував, як змінилося ставлення до запитів з 2022 року:

«У 22 році нам писали та завалювали всім. У 23 році писати почали ми і нам всі відповідали і закривали майже всі наші запити. У 24 році ми писали, нам відповідали, але запити вже закривати майже не могли. У 2025 році нам перестали відповідати», — написала вона і пояснила, що немає сенсу ставити нові запити в чергу, яка «не кінчається».

«На той момент вже мали сотні запитів на сотні мільйонів, — пояснює Ножевнікова LB.ua. — На фронті ускладнилась ситуація, формуються нові бригади і запитів — завал, ми ніби знову у 2022 році. Багато підписників і навіть військові прочитали і подумали, що ми взагалі закриваємося».

Тільки-но держава перекриває одні потреби, відразу з’являються нові, пояснює Андрій Козінчук, військовий психолог і військовослужбовець. Закупили FPV-дрони — стали потрібні засоби РЕБ, налагодили забезпечення РЕБ — виникла потреба в персональних детекторах дронів.

«Не можу сказати, що ми голі-босі, але війна динамічна, потреби міняються і зростають», — пояснює він.

Ірина Гук, директорка БО «БФ Лелека-Україна», що спеціалізується на тактичній медицині, відзначає, що певні позитивні зрушення з боку держави за роки війни відбулися. Забезпечення особового складу аптечками, наприклад, не порівняти з попередніми роками.

«Їх у 2022 році просто не було, але ми вже віддавна аптечками не займаємось, — наводить приклад вона. — Але кількість запитів на нашу продукцію свідчить, що є ще дуже багато системних невирішених питань, зокрема, із забезпечення бойових медиків». 

Запитів аж ніяк не меншає. Спеціалізовані девайси, наплічники, різні засоби такмеду — спаду в потребах немає, щодня фонд отримує більш ніж 10 запитів, а у вихідні трапляється й більше, розповідає волонтерка.

Картина корелюється із ситуацією на фронті. «Зараз бачимо сплеск через активні дії на Донеччині, минулого тижня за три дні отримали більш ніж 50 запитів, у нас попросили більше сотні рюкзаків, — розповідає Гук. — Побільшало запитів — об’ємних, системних — від військових частин».

Причому підрозділів топового переліку, медійних, з тих, що «створюють нам усім позитивні новини», каже директорка фонду.

Навіть вони звертаються щодо системної співпраці. «Це коли приходить медична служба і каже: нам треба 100–200 рюкзаків, і ми ділимо допомогу на транші і поступово видаємо», — описує ситуацію.

Потрошку на кожен запит намагаються вкидати і в «Корпорації монстрів»: просять 10 старлінків — видають хоча б п’ять, розповідає Катерина Ножевнікова. І хоч уже понад місяць фонд не приймає нових офіційних запитів, усе одно є медики й пілоти, з якими він співпрацює роками і яким не відмовляє.

«Ось за вчора надійшли 12 запитів від медиків — кому аптечки поповнити, комусь ноші чи ліки потрібні, — каже вона. — Але це про порятунок життя, не відмовили жодному». Хоча деякі запити геть не дрібні — на 500-600 тис. грн, волонтери якось викручуються і купують.

Викручуватися дедалі складніше. «За три тижні ми, на жаль, поки не змогли замовити навіть один РЕБ для військових медиків. А черга менше не стає», — писав на своїй сторінці у фейсбуку колега Ірини Юрій Кубрушко.

Цього року комплексів РЕБ для евакуаційних авто придбали вдвічі менше, ніж у 2024-му, розповідає Гук. Забезпечення одного евака такою системою дуже здорожчало: кількість діапазонів, у яких працюють російські дрони, дуже розширилася, і потрібні вже значно складніші й дорожчі засоби радіоелектронної боротьби.

«Рік тому починали з триканальних систем, а зараз потрібні 7–9-канальні, які коштують у два-три рази дорожче, — пояснює очільниця БО «БФ Лелека-Україна». — Грошей витрачаємо так само, а номінально систем купуємо менше».

А збори б’ють рекорди. Днями Фонд Сергія Притули відкрив новий — на мільярд гривень. «У минулі роки настільки масштабних ще не було. Колись дивували збори на 5 млн, а зараз такі суми збирають навіть такі невеликі фонди, як наш. А великі відкривають відразу на 50 чи 100 млн», — каже Ножевнікова.

На кому тримаються волонтери

Доходи українців при цьому навряд чи ростуть, ще й з’їдаються інфляцією. У 2024 році 34 % українців, які надавали фінансову допомогу армії, вимушеним переселенцям або постраждалим від війни, зменшили суми донатів, свідчили дані соцопитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» разом із соціологічною службою Центру Разумкова. 47 % тих, хто після повномасштабного вторгнення надавав фінансову допомогу армії, ВПО чи постраждалим від війни, продовжували на той момент донатити.

У липні цього року соціологічне дослідження «Проблеми соціальної згуртованості в Україні» провела Rating Group. 31 % опитаних запевняв, що постійно допомагає ЗСУ, ще 52 % — час від часу чи рідко, а 16 % — ніколи.

Власне дослідження провели у спільноті українських програмістів DOU: вийшло, що 70 % українських айтівців, опитаних улітку 2025-го, регулярно жертвували кошти на потреби Сил оборони. Але їхня частка з роками зменшилась: торік донатили 75 %, а у 2022-му — 82 %. Середній розмір щомісячних донатів зменшився з $188 до $155 за рік. Тепер айтівці витрачають на донати в середньому 5 % своєї зарплати (торік було 7 %). Менші суми стали жертвувати фахівці з доходом в межах $3–9 тисяч (але ті, хто заробляє понад $5000, залишаються найактивнішими донаторами). Що вже казати про решту українців, які заробляють не в доларах.

Люди жертвують менше, каже Олександра Гайворонська, керівниця департаменту розвитку та партнерств фонду «Повернись живим».

«Цю тенденцію спостерігаємо не лише ми, збори закриваються повільніше, ніж ще рік тому, — розповідає вона. — Це відбивається на нашій гнучкості у реагуванні на термінові запити військових».

Бо фонд формує поточне забезпечення Сил оборони переважно з невеликих регулярних донатів від людей і бізнесів. Лише потужні стратегічні проєкти часто реалізує у співпраці з великими приватними і державними компаніями.

«Цьогоріч фонду вдалося налагодити взаємодію з донорами з-за кордону, ми отримали внески в рамках міжнародних грантових угод, — розповідає Гайворонська. — Але вони передбачають цільове забезпечення (конкретні напрямки і номенклатура) і переспрямувати ці кошти на термінові запити не можемо». Тому внески від пересічних благодійників відіграватимуть важливу роль і надалі.

Відчуття, що все погано, грошей немає, зізнається Ірина Гук, директорка БО «БФ Лелека-Україна». Але якщо звернутися до цифр — виходить, надходжень не менше.

«Наш фонд за 10 місяців 2025 року порівняно з 2024-м падіння надходжень не помічає, — розповідає вона. — Але точно можу сказати — змінюється структура донатів: стало менше пожертв від фізичних осіб і більше від бізнесу».

Відсутність спаду протягом цього року у фонді вважають великим досягненням — здебільшого за рахунок стабільної співпраці з бізнесом. «Це договори про надання благодійної допомоги, які підписуються на рік, і щомісяця компанії роблять внески, завдяки цьому немає просідання і можемо планувати роботу, — пояснює Ірина Гук. — Зараз якраз обговорюються варіанти співпраці на наступний рік, якщо вона продовжиться — це буде дуже класно, якщо ні — однозначно, буде значне падіння надходжень».

«Не бачу, щоб люди донатили менше (а ми не працюємо з бізнесом). У середньому надаємо допомоги на 15–25 млн щомісяця, — розповідає Катерина Ножевнікова. — Але відбувається певний відтік людей: коли на війну йдуть родичі донатерів великих фондів — вони починають витрачати кошти на своїх новобранців».

А таких людей все більше, тому фонди втрачають фізичних осіб-донаторів. «Я не робила б висновок, що люди менше донатять — можливо, ці донатори перетекли в інші напрямки, — припускає Ірина Гук. — Моя гіпотеза — люди охочіше донатять на дрони чи перехоплювачі, бо, умовно, їм подобається бачити, як палає російський НПЗ і знати, що самі на це задонатили». Або розподіляють пожертви за логікою, що насамперед захистить мій будинок, моє місто: «Така логіка вочевидь теж існує».

Але бажання задонатити ще можна викликати різними публічними активностями, зауважує Гайворонська. «На першому місці — розіграші, — каже вона. — Креативні відеоролики з популярними артистами теж приваблюють увагу і надихають допомогти».

Впливають і блекаути, і очікування миру

Усі новини, які читають українці, прямо впливають на їхню готовність донатити, впевнений Андрій Козінчук. «Збори — це як на фондовій біржі: казали, що з такого-то числа перемир’я — і відразу акції впали. Тобто донати», — пояснює військовослужбовець, підрозділ якого регулярно проводить збори, зокрема, на ремонт транспорту.

«Коли в інфополі починають активніше говорити про мирні перемовини, нас інколи питають: чи є сенс ще донатити на той чи інший проєкт, чи буде актуальним», — розповідає Олександра Гайворонська.

«А на додачу працюють російські ІПСО. Відбуваються постійні вкиди, що якийсь військовий ходив у дорогому годиннику, когось помітили на відпочинку в басейні», — додає Козінчук.

Що командири присвоюють усі волонтерські авто і будують хати на Закарпатті.

«І це дуже сильно впливає психологічно. Люди впевнено поширюють ці вкиди і кажуть, що “це не наша війна, а війна олігархів” тощо», — додає Козінчук. І, зрозуміло, відбивають і собі, і оточуючим бажання підтримувати військо. А потім ще й раз — і маємо новини про розслідування НАБУ і розкрадання на сотні мільйонів доларів. «Ті пачки грошей на фото теж діють демотивуюче на людей — он скільки ж можна було витратити на армію, поки ми кінці з кінцями зводимо», — каже військовий психолог.

Єдиний спосіб комунікації з донаторами «Корпорації монстрів» — це дописи Катерини на її сторінці у фейсбуці.

«Збори залежать від того, чи достукаюсь до людей. Чи оберуть їх люди серед суцільного крику про допомогу у стрічці, — пояснює вона. — І відчуваю провину, що не дібрала слів, щось не донесла і реакція слабка». Що в один місяць фонд отримує 25 млн, а в інший — 9. «Але я — жива людина», — каже Катерина, не завжди настрій на підйомі внаслідок усього, що в країні коїться.

«От і в українців буває різний моральний стан, що дуже впливає на благодійність пересічних громадян, — зазначає вона. — Дуже залежимо від того, що транслює держава, як комунікує з населенням». Велика його частина зчитує сигнали владних діячів так, що чекає миру зовсім скоро, інші бачать різницю між інформацією телемарафону і даними Deepstate (інтерактивна онлайн-мапа бойових дій в Україні).

«І певні пласти населення відповідно й налаштовані (скептично щодо зборів. — Ред.), — міркує Катерина Ножевнікова. — Хоча, думаю, люди, які чекають завтра перемоги, не дуже й донатили. Наш актив — ті, хто все аналізує і розуміє, що війна надовго і йдеться про виживання держави і нації».

Крім настрою, коливається й фінансовий стан українців. Наприклад, традиційно важкий для волонтерів серпень — бо дітей збирають до садків і школи, а це навантаження на бюджет родини. Зараз, коли велика частина електрогенерації внаслідок обстрілів і пошкодження енергетичної інфраструктури втрачена, люди теж мають додаткові витрати. «Купують павербанки, генератори, а донатять менше», — каже Козінчук. 

Ворог просувається, це впливає на економіку, а крім військових, ще є купа благодійних зборів на ВПО (яких усе більше), розмінування, літніх людей, хворих дітей, перелічує проблеми Катерина. «Все це відбиватиметься на житті і заробітках людей, відповідно і донатити зможуть», — каже вона.

Більшість потреб військові закривають своїми грішми, бо виживати треба тут і зараз, каже Андрій Козінчук. «Різні ситуації бувають у людей, нам незручно на них ображатися — чому, мовляв, не підтримуєте, — каже він. — Але те, що ми тут робимо — колективна справа. Війна — це дорого, і не всі витрати можемо своїми силами покрити».

Збори — це не тільки про матеріальні потреби, це ще й про зв’язок із суспільством, його підтримку чи байдужість, каже військовий психолог.

«І хочеться відчувати підтримку, бо байдужість вбиває в буквальному сенсі під час війни, — пояснює він. — Коли бачимо, яка кількість людей (суми не важливі) допомагає, кидає із зарплат і пенсій по 50–100 грн, — усвідомлюєш зв’язок з ними».

Поки що більшу частину зборів підрозділу Андрія Козінчука витягують саме такі «людські гроші», і це свідчення, що не тільки бійці беруть участь в обороні країни. Тим часом багатьом донаторам гріє душу, що саме той бронежилет, який вони колись купили, врятував комусь конкретному життя. Це мотивує діяти далі.

Людям треба давати таке відчуття — що вони безпосередньо сприяють обороні, роблять інвестицію у свою безпеку, впевнений Козінчук. Не критикувати тих, хто ігнорує збори, а боротися за них.

«Якби кожен зрозумів, що давати 10 % доходу на Сили оборони — це крута інвестиція, і системність пожертвувань вдалося якось підвищити, це було б чудово, — каже військовослужбовець. — І не тільки забезпечення, а й мотивація війська зросла б на рівень — а це те, за що боремось, бо за стільки років у війську мотивація сама по собі нізвідки не береться».

Тому кожен запит фонд намагається закрити хоча б частково — щоб військові не відчували, що їх покинули, продинамили, пояснює Катерина Ножевнікова.

«І так потроху повземо до кінця черги, сподіваюсь, до грудня закриємо “борги” і відкриємось для нових запитів, — каже вона. — Кожен новий скандал вибиває з колії, але працюємо, бо хлопці не можуть встати й піти. І ми не маємо такого права».

Джерело – Лівий берег