Cистема міжнародного права має слабкі місця, коли йдеться про виконання рішень МКС проти діючих лідерів держав, – експерт

Обговорюючи наслідки і юридичні аспекти рішення Монголії щодо ордера на арешт Путіна, варто зазначити, що практика виконання таких ордерів не є добре встановленою, особливо коли йдеться про діючих лідерів держав, – таку думку висловив виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини, експерт Національної платформи стійкості та згуртованості Олександр Павліченко.

Далі – пряма мова експерта:

З юридичної точки зору, виконання ордерів на арешт, виданих Міжнародним кримінальним судом (МКС), не є чітко встановленою практикою, особливо коли йдеться про діючих лідерів держав. Із 49 виданих ордерів МКС, виконано лише 21, що свідчить про складність і неоднозначність цієї процедури.

Існує прецедент, коли ордери на арешт видані МКС, не виконувалися через державний або дипломатичний імунітет.

Римський статут, підписантом якого є Монголія, має частину, присвячену виконанню ордерів на арешт. Зокрема, стаття 98 передбачає, що суд не може вимагати від держави виконання ордера, якщо це суперечить її міжнародним зобов’язанням щодо імунітету. Для того щоб ордер на арешт був виконаний, спочатку має бути отримана згода від держави, яка володіє імунітетом, у даному випадку від Росії.

Таким чином, якщо суд не заручився згодою Росії на відмову від імунітету Путіна, Монголія юридично мала право не виконувати ордер. Ця ситуація піднімає важливе питання про ефективність міжнародного права. Монголія, опинившись під тиском двох потужних сусідів – Росії та Китаю, ймовірно, була змушена враховувати свої національні інтереси, що й зумовило таке рішення.

У випадку з Путіним, який має державний імунітет, Монголія опинилася в складному становищі. Вона повинна була враховувати міжнародні зобов’язання та ризики, пов’язані з відносинами з Росією та Китаєм, які оточують її з півночі та півдня. Тому її рішення не виконувати ордер можна вважати юридично обґрунтованим, хоча воно і піднімає питання про ефективність міжнародного права.

Політичний та юридичний контекст вказує на те, що для Монголії виконання ордеру могло б призвести до серйозних політичних і безпекових наслідків, тому вона, ймовірно, вирішила уникнути цієї ситуації.

На прикладі Південно-Африканської Республіки, яка також не виконала ордер на арешт президента Судану Омара аль-Башира, ми бачимо, що такі ситуації не є унікальними. Аль-Башир літав у ПАР, коли вже отримав два ордери на арешт від МКС – його звинувачували у кількох військових злочинах та етнічних чистках. Він з цими двома ордерами перебував на території Південно-Африканської Республіки у 2015 році, а ордер був виписаний ще у 2011. Аль-Башир полетів на конференцію африканських держав, а після вимоги видати його, він вночі вилетів з ПАР, так би мовити, непередбачувано зник. Тоді Конституційний суд ПАР ухвалив рішення, яке є чинним до сих пір про те, що держава зобов’язана затримувати на своїй території підозрюваних перших осіб за ордером МКС.

Відповідно, Путін минулого року відмовився від ідеї відвідати ПАР, ймовірно, й через відповідне рішення Конституційного Суду і високої ймовірності його виконання.

Загалом, проблема полягає в тому, що міжнародне право, хоча й має відповідні механізми, не завжди може забезпечити їхню ефективну реалізацію. Cистема міжнародного права має слабкі місця, коли йдеться про виконання рішень МКС проти діючих лідерів держав. Це також стає особливо очевидним у випадках, коли держави змушені балансувати між виконанням своїх міжнародних зобов’язань та захистом національних інтересів.