Замість роботи над помилками в енергетиці ми бачимо перейменування планів незламності у плани стійкості — інтерв’ю з Володимиром Кудрицьким

Центральна влада фактично самоусунулась від формування енергетичної політики, переклавши відповідальність на місцеве самоврядування, яке просто не має ресурсів для перебудови енергетикипід нові, продиктовані війною, умови.

Чи переживе українська енергосистема наступну зиму, чому передані Україні генератори на сотні мегават простоюють без діла під парканами, скільки коштів потрібно на децентралізовану генерацію та про те, чому слід відмовитись від планів стійкості та незламності, у інтерв’ю Радіо NV Дмитру Тузову розповів Володимир Кудрицький, голова правління Укренерго у 2020−2024 роках.

— Ваша оцінка того, як ми пережили цю зиму з точки зору втримання енергетичної інфраструктури?

— В цілому енергетичну систему втримали. Хоча це вдалося в основному завдяки професійним діям енергетиків, героїчній самовіддачі працівників ДСНС, працівників іншої критичної інфраструктури. На жаль, я не можу багато компліментів сказати на адресу центральної влади, яка готувала країну до поточного опалювального сезону. І також небагато добрих слів можна знайти для дій місцевої влади — зокрема, у великих містах, які після обстрілів втрачали теплопостачання, водопостачання.

Головне і неприємне, що через чотири роки після початку повномасштабної війни критична інфраструктура у більшості регіонів досі не приєднана до дизель-генераторів чи інших аварійних джерел живлення. Це — величезна проблема і промах саме місцевої влади. Тому що вже скільки нам навезли тих генераторів, що можна було давно обладнати ними всі котельні, лікарні, каналізаційно-насосні станції, інші критичні об’єкти. На жаль, цього досі не зроблено. Ми досі бачимо, що у весняно-літній період ані місцева влада, ані керівники обласних військових адміністрацій не беруть на себе клопіт проїхати, подивитися і перевірити, чи під’єднана вся «критичка» до аварійних джерел живлення.

— Те, що військові називають After Action Review, у нас відбувається в енергетиці? Хто що зробив, хто що не зробив, і що треба робити негайно?

— Ні, не відбувається. Замість роботи над помилками ми бачимо перейменування планів незламності у плани стійкості. Я хочу нагадати, що рік тому, ще за часів Галущенка в Міністерстві енергетики, були складені т. зв. енергетичні карти регіонів. Був такий великий піар-хід, дуже гучно анонсований захід, що ось всі регіони складуть енергетичні мапи: яку потрібно побудувати децентралізовану генерацію, що треба зробити, щоб захистити, і це був кінець 2024 року. Всі ці плани поздавали в Офіс президента, і зима 2025−2026 року показала, що абсолютно це була макулатура.

Зараз ми бачимо замість After Action Review нові плани стійкості для регіонів. Незрозуміло, чим вони відрізняються від минулорічних енергетичних карт. Але ми бачимо перекидання відповідальності центральною владою на місцеву.

Фактично президент каже регіонам: «Ви мені приносите плани, я їх вам погоджу, і буду слідкувати за тим, як ви їх будете виконувати». Але незрозуміло, для чого тоді в цій країні центральна влада? Якщо міста і села будуть самі захищати свої енергооб’єкти, будувати децентралізовану генерацію, забезпечувати життєздатність критичної інфраструктури? Де відповідальність центральної влади за все, що відбувається в країні, зокрема, за захист енергооб’єктів, за розвиток тієї самої децентралізованої генерації? Виглядає, що центральна влада і президент цю відповідальність брати на себе не хочуть, а хочуть нам розказати, що тепер за це відповідальні міста, місто Київ, губернатори або керівники відповідних ОВА. Ну немає у цих всіх людей і структур достатньо компетенцій і ресурсів, щоб забезпечити стійке функціонування енергосистеми наступної зими. Це задача держави.

— Я пропоную розвести відповідальність. Отже, задача центральної влади — це захист об’єктів енергетики різними способами, не лише системами ППО. А місцева влада — це узгодження і підключення генераторів. Що сюди до цього розподілу повноважень треба додати?

— Розвиток нової генерації, яка повинна замістити постійні втрати традиційної генерації, її розосередження. Це мають бути відносно невеликі електростанції у великій кількості, щоб їх було складніше уразити. І у великих містах треба думати про децентралізацію теплопостачання. Тому що ми бачимо, що в Києві цієї зими була величезна проблема. Бо є три ТЕЦ, які забезпечують 60−70% теплопостачання міста, і в ці три ТЕЦ постійно прилітають балістичні ракети, шахеди, крилаті ракети. Захистити їх на 100% наявними засобами ППО неможливо, це вже факт, доведений чотирма роками повномасштабного вторгнення.

Тож виникає питання, яким чином киянам, особливо на лівому березі, переносити чергову зиму, і зими після неї. Ми не можемо сподіватися, що росіяни не зможуть дістати балістикою ТЕЦ-6 чи Дарницьку ТЕЦ. Тому розосередження теплопостачання — це задача не тільки міської влади, але і державної влади. Та й Київ — не єдине місто, яке залежить від великих ТЕЦ. У нас є Харків, Дніпро, інші міста з централізованим опаленням. І треба думати, як зробити, щоб мільйони людей не залишились без тепла, якщо росіяни будуть знову концентрувати свої удари на великих енергооб’єктах.

— А це, в принципі, можливо зробити? Існують інженерні рішення, які дозволяють замортизувати пошкодження або навіть виведення з ладу великих ТЕЦ і ТЕС? 

— А для того, щоб відповісти на ваше питання з конкретними технічними рішеннями, потрібно провести відповідну роботу: зробити прорахунки, залучити проєктні організації, щоб сформувати план розосередження потужностей електрогенерації і генерації тепла. А якщо нічого не робити і тільки кричати, що замінити Дарницьку ТЕЦ неможливо, то, звичайно, нічого і не зміниться, тому що робота навіть не починалася ані на рівні центральної влади і уряду, ані на рівні міської влади. 

Чи в принципі реально, щоб велике місто не залежало від трьох, чотирьох чи однієї великої ТЕЦ? Так, це можливо. Тому що умовне місто Стокгольм не залежить від однієї великої ТЕЦ. Є в Україні великі міста, де немає такої величезної залежності від декількох об’єктів. Більше того, досить значна частина Києва також не залежить від трьох великих ТЕЦ, вона залежить від ста невеликих котелень, — в Києві вже реалізована ця концепція. Якщо міська влада в координації з центральною владою не почне процес розрахунків, визначення необхідних проєктних рішень і їх реалізації, то ми не тільки наступну, ми ще багато-багато зим будемо мати ту саму проблему, як і минулої зими. 

— Але ж ви розумієте, що в нас лише техдокументацію можуть багато-багато місяців готувати? 

— Але ж і повномасштабна війна, і обстріли великих енергооб’єктів тривають з 2022 року. Розумієте, той факт, що відповідні розрахунки і проєктні рішення готуються декілька місяців, можливо і до року, — безперечний. Але повномасштабне вторгнення триває вже чотири роки. І принаймні з початку 2023-го існує ця концепція децентралізації генерації і теплопостачання. Що заважало ці три роки сформулювати технічні рішення для великих міст і реалізувати їх хоча би частково? Це питання. І перш за все я би його поставив саме центральній владі.

— А розкажіть про наступне, будь ласка. Мери наших міст вихваляються тим, що партнери з Німеччини чи Швеції, чи країн Балтії демонтують якесь обладнання, передають його Україні. Але наскільки мені відомо, партнери передають обладнання, а у нас немає відповідних фондів для його адаптації, для інсталяції цих елементів чи електростанцій, які працювали в європейських країнах. Що вам відомо про цю проблему? 

— Достатньо багато генераційних і когенераційних установок було передано з різних країн в Україну. І за часів того ж міністерства Галущенко і Гринчук відбувалося це в наступний спосіб: когенераційні установки на 5 МВт приїжджають в невеличке містечко, скажімо, десь на Рівненщині чи Житомирщині. Установки приїжджають в місто, де ніколи їх в очі не бачили. Вартість їх підключення може бути, наприклад, 15 млн грн, а для міста з населенням 10−30 тисяч людей це — величезні кошти, в бюджеті міста їх немає. Міністерство енергетики красиво перерізає стрічку, робить пост в Facebook, що надзвичайними, незламними, потужними зусиллями уряду і міністерства надано ще 5 МВт якихось установок такому-то місту і на цьому вмиває руки. Ці установки, щоб ви просто розуміли, і досі стоять в основному під парканом не підключені і не працюють в енергосистемі. 

Вони псуються, вони просто не використовуються і не працюють на споживача, який цієї зими мав по 16−20 годин відключення на добу. Розумієте? Просто тому, що це нікому не було цікаво. 

— Те, що стоїть під парканом, дуже швидко виходить з ладу і потім його запустити дуже важко.

— Я абсолютно переконаний, що на рівні держави досі немає якоїсь зведеної точної інформації про стан цих переданих нам установок. Тому що дуже часто буває так, що з місця йде інформація, що установка готова до роботи, а «готова до роботи» означає лише, що вона привезена. А підключення там немає, а навіть проєкту підключення немає, проєктно-кошторисна документація не розроблена. Тому у нас насправді дуже багато такої неточної, брехливої інформації стосовно цих установок і їх підключення. Ми чули у вересні 2025 року як заступник міністра енергетики Микола Колісник казав, що вже 2,3 тис. МВт децентралізованої генерації працює в енергосистемі. А коли міністра енергетики поміняли, то виявилося, що її трошки більше 600 МВ. Тому у нас ситуація погана і з подарованими електроустановками, і з розгортанням децентралізованої генерації за кошти держкомпаній. Виконано менше 10% розгортання від того «президентського гігавату». Добре, що приватний сектор 500−600 МВт ще додав і у нас хоча б якась нова генерація з’явилася. Але її дуже мало — і ми з вами побачили минулої зими, що її, на жаль, не вистачає.

— Безумовно. У нас ще був такий нереалізований проєкт Водневої долини авторства пана Шурми (Ростислав Шурма, колишній заступник керівника Офісу президента у 2021−2024 роках, — ред.).

— Він ховається в Німеччині зараз. 

— Він зараз з підозрою, але щоб ви знали, що через оці проєкти, які генерували Шурма з Галущенком, ми втратили два роки часу для нашої країни, ми намагалися купити якісь російські реактори, збудувати якісь великі електролізери, які роблять водень, а замість цього не робили елементарних речей. Тобто ми хотіли полетіти на Марс, але не навчилися в хаті, вибачте, прибирати. І тому зараз ми фактично надолужуємо згаяний час, і я вам можу сказати, що до наступної зими його залишилось критично мало, щоб кардинально змінити ситуацію. 

— Має бути якийсь резервний фонд у Кабінету міністрів, щоб підключати всі ці генератори, чи ми маємо чесно казати нашим партнерам: дякуємо вам дуже, що ви нам подарували цю газогенеруючу станцію, але дайте нам ще грошей на її встановлення?

— Безумовно. По-перше, ми маємо партнерам взагалі визначити, що нам потрібно. Тому що партнери везли дуже багато різних речей, і не завжди наші запити були адекватними, і не завжди запити одного відомства якось корелювалися з запитами іншого відомства.

— А це від відсутності планів і стратегій, я так розумію?

— Звичайно, в нас же ж фактично не було якогось цілісного бачення, що нам потрібно, як має енергосистема розвиватися, як її захищати, яким чином її треба переформатувати, щоб вона була стійкішою до обстрілів. Я можу навести приклад, як це має працювати. От ми колись в Укренерго отримали від ООН декілька великих трансформаторів на заміну пошкоджених, і їх транспортування коштувало декілька мільйонів євро (це дуже великі машини). У нас не було грошей, щоб це зробити. Ми просто попросили японське агентство JICA і посольство Японії в Україні, щоб вони нам допомогли профінансувати це транспортування — і вони його нам профінансували. Але для того, щоб умовне місто Львів, Харків чи Київ могло отримати цю допомогу, на загальнонаціональному рівні має бути розуміння, кому скільки грошей і на що потрібно — щоб ми могли пояснити, для чого ми просимо додаткові ресурси. А у нас в Фонді допомоги енергетиці, який організовує Європейське енергетичне співтовариство, є сотні мільйонів євро невикористаних грошей, які лежать просто тому, що немає скоординованого бачення, куди їх можна витратити. І тільки зараз Міністерство енергетики вже під керівництвом Шмигаля намагається починати наводити якийсь лад. А всі ці роки що робилося? Фактично це був хаос, некерована абсолютно ситуація.

— А що зараз з цим хаосом робити? Хто має розробити цей план?

— Частина інженерних рішень, наприклад, для захисту об’єктів енергетики розроблена давно, погоджена з Генштабом.

— Ви маєте на увазі фізичний захист?

— Так. Ці рішення треба просто швидко масштабувати на всі інші енергооб’єкти, які чомусь три роки не захищалися.

— Було «жалко денег». Ми ж записи [НАБУ у справі Мідас] з вами чули. 

— Ми пам’ятаємо. Але дивіться, зараз треба перестали влаштовувати піар-шоу, коли збирають керівників ОВА, які нічого, з усією повагою до них, не розуміють в енергетиці, і доповідають іншій людині, яка також нічого не розуміє в енергетиці, про якісь плани стійкості. Ці функції треба покласти на профільне Міністерство енергетики. Саме уряд і Міненерго можуть фахово ці плани скласти і реалізувати, тільки треба перестати перетворювати це в піарний або політичний процес. Якщо президент хоче покритикувати мера Кличка, то не треба це робити у формі якихось енергетичних планів стійкості. Покритикуй його, скажи, що мені не подобається Кличко, але енергетику в спокої залиште і дайте професіоналам керувати цією галуззю.

— Я зараз подумав, що і колишній міністр енергетики Герман Галущенко — теж не енергетик, а юрист.

— Я так часто згадую пана Галущенка, тому що ми повинні розуміти, що ситуація, в якій ми знаходимося зараз і знаходилися минулу зиму, викликана тим, що у нас Міністерство енергетики і галузь очолював саме цей пан. І вона також викликана тим, що хтось же його призначив і тримав на посаді багато років. І за цю помилку треба теж щоб була якась відповідальність, хоча б політична. 

— Нам вже привезли таку величезну кількість генераторів, а ми їх не можемо підключити. В принципі, якщо ми їх підключимо, знайдемо гроші, політичну волю, це дозволить втримати критичну інфраструктуру?

— Думаю, так. Треба тільки розуміти чітко, що є генератори, а є електростанції. Різниця дуже проста. Генератори — це те, що у вас працює, коли в енергосистемі не вистачає потужності і вас вже відключають. Тобто генератор — це альтернатива мережі. Генераторами українську енергосистему не заживиш, це нереально. А от як автономні аварійні джерела живлення для«критички» — це достатньо ефективно. І кожен об’єкт критичної інфраструктури потужністю до мегавата цілком реально і потрібно обладнати такими аварійними джерелами живлення. Що стосується енергосистеми, то тут дефіцит у нас зимою доходив до 7000 МВт, за даними президента Зеленського. Це — сім енергоблоків АЕС, щоб ми розуміли. Це, по суті, половина наявної потужності українських електростанцій разом з атомними. Цей величезний дефіцит можна компенсувати, окрім відновлення того, що пошкоджено, будівництвом нової генерації. Цієї нової генерації нам критично не вистачає зараз і не буде вистачати наступної зими. Тому що з тих тисяч мегават, які треба побудувати в українській енергосистемі, збудувати можна, скажімо, 500−700.

— А ви прораховували, скільки і якої потужності локальних електростанцій потрібно, щоб тримати в робочому стані, наприклад, Київ або Харків? 

— Тут не йдеться про якісь локальні електростанції, всі електростанції працюють в єдину енергосистему. Але для того, щоб забезпечити Київ, який споживає 1500−2000 МВт взимку, потрібно приблизно до 800 контейнеризованих газопоршневих електростанцій. Якщо уявити, що вся генерація в Києві пошкоджена або знищена, Київ не може отримувати електроенергію з загальнонаціональної мережі, то власної генерації йому було б треба 700−800 контейнерних установок. Але ж ми розуміємо, що навіть цієї зими Київ частково був все одно заживлений загальною енергосистемою, щось виробляла Київська ГЕС, якась була місцева генерація на ТЕЦ, тому насправді Києву хоча б мати 300−500 МВт своїх додаткових, і вже критичні сервіси б у місті працювали. Працював би електротранспорт, котельні, лікарні, об’єкти водоканалу.

— Тоді треба також створювати і стратегічні запаси пального, теж розосереджені і захищені принаймні від дронів. 

— У нас, до речі, є запаси пального, тому що в 2022 році росіяни атакували величезні нафтобази на території України, створили паливну кризу. І ця криза досить швидко була як вирішена? По-перше, диверсифікацію каналів постачання пального в країну, і це зробив приватний бізнес. По-друге, розосередженням місць його зберігання — все дуже просто. Так само треба зробити в енергетиці. Ця задача на порядок складніша, бо потрібна побудова мережі маленьких електростанцій, систем накопичення енергії, вітряків і сонячних електростанцій. Але все одно її треба робити. У нас іншого варіанту просто немає.

— Котельні як рішення? Їх треба будувати зараз практично в усіх містах країни?

— Там, де є велика залежність від однієї чи декількох ТЕЦ — так, треба будувати. Але для цього, по-перше, треба спланувати систему теплопостачання міста в такий спосіб, щоб ці десятки або сотні нових котелень могли дійсно забезпечити постачання тепла в будинки. Для цього, як ми вже сказали, потрібно провести відповідні розрахунки, а цієї роботи навіть ще не почали робити.

— А чим займається Міністерство енергетики? Звідти вже погнали і Галущенко, і Гринчук.

— Фактично вони зараз займаються таким аварійним гасінням пожеж після того, що їм залишили якраз пані Гринчук та її попередники. 

— Але ж має бути візія, що робити далі? При чому це «далі» — це вже по суті через кілька місяців.

— Мені здається, що зараз Міністерство енергетики в загальних рисах розуміє, що треба робити, і ці конкретні технічні рішення, наскільки я розумію, розробляються. Проблема тільки в тому, щоб цим займалося саме Міністерство енергетики. Не Офіс президента, не РНБО, не Київський оперний театр, не якийсь черговий штаб енергетичної стійкості і незламності під керівництвом якогось пана Кулєби, наприклад, а профільне міністерство. Їм треба дати можливість зібрати енергетичні компанії, проєктні інститути, відповідних технічних фахівців, які повинні зробити цю роботу. Але головне, щоб ці повноваження і ця роль за ними були збережені. Тому що 18 чи 150 штабів, які очолюють різні люди, іноді абсолютно випадкові, не сприяють фокусуванню на тому, що дійсно є важливим. Тому що може бути така ситуація, коли на наради витрачається більше часу, ніж на роботу.

— Ну, коли всі роблять одне і те ж, це означає, що ніхто цього не робить. 

— Коли всі роблять з цього якийсь піар, постійні безкінечні фотографії з нарад, це все, чесно кажучи, нам, як громадянам-споживачам, не мало би бути цікаво. Це ваша щоденна, рутинна робота урядовців і так далі. Але важливо, щоб нарешті, коли вже звільнений ніби Єрмак, Офіс президента відвикав від того, щоб втручатися в операційні якісь речі і більше слухав інженерів. От менше займатися планами з романтичними назвами «стійкість», «незламність», а просто доручити інженерам виконати ті задачі, на яких вони набагато краще розуміються, ніж політики.

— До речі, відповідна кількість інженерів в країні збережена, щоби збудувати нову систему і зробити це в дуже стислі терміни? 

— Скажемо так, є дефіцит, але і ці люди є. 

— Коли ви про оперний театр казали, це ви про київську мерію так образно? 

— Це я образно про інституцію, яка при всій своїй важливості не має жодного відношення до енергетики.

— Скажіть, де на все це брати ресурси? Подивіться, як багато нам всього треба — підключати генератори, електростанції, купувати… Як зараз все переорієнтувати на створення нового типу енергетики і зробити це дуже швидко? 

— Давайте розділимо ці задачі на типи і оцінимо, скільки треба на це грошей. Підключення подарованих нам когенераційних установок — мова може йти про декілька мільярдів гривень на всю країну. Я думаю, що ці гроші знайти можна, правда? 

— Ви прораховували вже це, так? 

— Це проста оцінка.

— Я думаю, що кілька мільярдів гривень справді можна знайти. 

— Я сам займаюся розбудовою децентралізованої генерації. Можу сказати, що, грубо кажучи, підключення одного мегавата такої потужності до енергомережі може коштувати 100−150 тисяч євро. Якщо у нас є 500 подарованих мегават, ви можете самі порахувати суму, що це, умовно кажучи, 3−5 млрд грн. Держава може виділити на це кошти або може попросити їх у донорів. Це не така велика сума, просто треба, щоб хтось зайнявся. Це перший момент.

Другий момент — захист. Укренерго на захист своїх величезних трансформаторів витратило на цей момент, напевно, до 10 млрд грн. Щоб захистити всі інші трансформатори на електростанціях, потрібна якась співставна величина. Щоб захистити трансформатори обленерго, Укрзалізниці — ще 10−15 млрд грн треба. От ми з вами говоримо зараз про цифру до мільярда доларів на всю країну. Ми можемо потенційно отримати таку підтримку від наших партнерів? Звичайно, можемо. Тому що тільки Укренерго, одна державна компанія, сама по собі залучила мільярди євро від партнерів. 

Тому перші дві задачі: підключення подарованої когенерації і захист енергооб’єктів держава може зробити.

Третя задача — розгортання децентралізованої генерації. Це задача приватних компаній, в основному, тому що державні компанії не здатні з нею впоратися швидко і ефективно. І для цих приватних компаній просто треба познімати бюрократичні перепони, спростити механізм приєднання до мережі і сформулювати на державному рівні таку політику, що ми, як держава, робимо ставку саме на цю децентралізовану генерацію. Не на водневу долину Шурми, не на болгарські реактори Галущенка, а саме на цей тип установок. Укренерго вже давно сформулювало, які обсяги якої генерації потрібно побудувати. І нещодавно, до речі, також була новина про те, що близько 9000 МВт нових електростанцій: сонячних, вітрових, газових, систем накопичення енергії треба збудувати в українській енергосистемі. От вам план від інженерів — його треба реалізовувати. 

Але держава повинна зробити свою частину роботи: сформувати відповідне регуляторне поле: не словом, не піаром, а конкретними кроками створити умови, щоб приватний сектор побудував необхідні нам тисячі мегават.

— Ми пережили зиму, зараз сонце починає працювати. Яка питома вага сонячної, вітрової генерації? Що можна зробити зараз, щоб посилити наші енергетичні можливості, коли сонце дає значну частину енергії?

— Якщо рахувати по року в середньому, то сонячна і вітрова генерація — це приблизно 10% від всієї електроенергії в країні. Але при цьому взимку роль сонячної генерації практично нуль, а навесні, влітку, у вересні її частка може доходити до 20−30%.

Є СЕС, які виробляють електроенергію і одразу відправляють її в загальну українську енергосистему. Також в Україні з’являються системи накопичення енергії, які дозволяють надлишок сонячної зберігати і ввечері його використовувати. Я хочу, щоб наші слухачі зрозуміли, що СЕС дуже корисні, але їх користь найбільша з березня по жовтень. В зимовий період вони зовсім ніякої ролі не відіграють, але з березня по жовтень їхня частка може бути і 15%, і 20%, а в окремі години і половина енергоспоживання країни, напевно. Наприклад, о 12 годині дня СЕС можуть виробляти декілька тисяч мегават, як атомні станції.

— За час, що лишається до зимового сезону, що можна встигнути? Наскільки можна переформатувати нашу енергетику?

— Чесно кажучи, я думаю, що за цей час можна плани незламності перейменувати в плани потужності. Якщо не змінити підходи, то у нас буде черговий набір планів, який буде слабко реалізований. Цілком реально побудувати декілька сотень мегават нової газової генерації до наступного опалювального сезону. Але, на жаль, я знову чую від уряду якісь цифри про півтора гігавата до осені. Цього всього не буде, це все нереальні плани від людей, які не розуміють ситуації в енергосистемі і живуть якимись фантазіями і фантасмагоричними цифрами. От реально, що ми можемо мати до наступної осені, це 1000−1300 МВт децентралізованої газової генерації. Тобто буде завершений оцей знаменитий«президентський гігават». І ми можемо мати якусь додаткову потужність ВЕС і СЕС, але вона не зіграє ніякої вирішальної ролі взимку. Тобто нам буде трошки легше, але, на жаль, радикального покращення я би на наступну зиму не чекав. І тому, на превеликий жаль, наступна зима також може бути досить складною для нас.

— Так ось цей план, план критичного, так би мовити, управління галуззю, хто має створити? 

— Уряд і Міністерство енергетики.

Джерело: NV