Українцям допомагає зберігати стійкість віра в ЗСУ, сім’я та щоденна праця – результати соціологічного дослідження

Дослідницька агенція InfoSаpiens на замовлення Національної платформи стійкості та згуртованості провела опитування щодо того, на що опираються українці під час війни, їх готовності до взаємодії з різними соціальними групами та ставлення до діяльності різних інституцій.

Перше питання було про те, що допомагає українцям зберігати стійкість під час війни. Очікувано на першому місці – віра у ЗСУ (63%). На другому – сім’я, родичі, близькі (49%). 

Щоденна праця допомагає залишатися стійкими 27% опитаних, а релігія та віра в Бога – 21%. В останньому випадку показник вищий у західних регіонах, а також для жінок (25% проти 17% для чоловіків). 

Далі людей запитали, чого бракує Україні. Більшість, як й у минулому році, вважає, що миру (56%). А далі йдуть справедливість (40%) та єдність (31%) – запит на них притаманний суспільству в цілому. Стабільності (26%) більше потребує молодь, а порядку (28%) – люди старшої вікової групи. 

Як і раніше, більшість наших співгромадян готові терпіти труднощі через війну стільки, скільки потрібно (69%). Хоча, як вважає керівниця відділу соціально-політичних досліджень Анастасія Шуренкова InfoSаpiens, тут присутній ефект соціально бажаної відповіді. Показники знову різняться за віковими категоріями: молодь – 50%, старші люди – понад 70%.

Наступне питання стосувалося готовності респондентів взаємодіяти з різними соціальними групами. Відповіді продемонстрували два полюси: найвищою є готовність взаємодіяти з україномовними українцями (98%), найнижча – з мешканцями росії. Взаємодіяти з росіянами відмовляються 89% українців, а з мешканцями Білорусі – 67%. 

Також у самому низу рейтингу – мешканці т зв. “ДНР-ЛНР”. З ними не готові взаємодіяти 72%, тобто цей показник гірший, ніж щодо білорусів. З мешканцями Криму не хочуть взаємодіяти 44%, готові взаємодіяти – 48%. 

Далі йшлося про ефективні суспільні інституції – на першому місці ЗСУ (71%), на другому волонтери (47%), на третьому Президент України (27%). Що стосується СБУ, яку загалом визнали ефективною 26%, то в цьому випадку знову є віковий поділ з великими відмінностями в оцінці: цю інституцію вважає ефективною 50% молоді і тільки 17% людей старшого віку. 

Що заважає мешканцям громад взаємодіяти з місцевою владою? На першому місці – корупція (45%). Але, як зазначила Анастасія Шуренкова, корупція зараз є уособленням недовіри українців до будь-чого. Інші топ-3 причини – недовіра громадян місцевій владі (25%), небажання представників влади вирішувати питання громадян (25%), бюрократичні процедури (22%). Показово, що кияни найбільше звертали увагу на непрофесійність представників місцевої влади (загальний показник – 18%).

Відповідаючи на питання, що має робити місцева влада, більшість респондентів відповіли, що допомагати ЗСУ (46%). Далі йдуть боротьба з корупцією (34%) та облаштування бомбосховищ і укриттів (18%). 

Українці демонструють досить високу готовність допомагати один одному (82%), а ось з оцінкою готовності громад до криз ситуація гірша. Таку готовність констатували 55%. 

Інтерпретуючи дані опитування, співзасновник Національної платформи Володимир Лупаційвідзначив декілька ризиків для стійкості та соціальної згуртованості. Перший ризик – це недооцінка фактору соціальної згуртованості для внутрішньої стійкості, міжнародної репутації та готовності приймати участь у національному опорі. Другий ризик – розрив між стійкістю, яка спирається на віру у ЗСУ (63%), та стійкістю, яку дає віра у державу (12%). Третій ризик – дефіцит ефективності держави: на думку громадян, ефективність державних інституцій відстає від ефективності діяльності волонтерів. 

На думку Володимира Лупація, вихід із ситуації вимагає, по-перше, включення індексу соціальної згуртованості до показників, за якими оцінюється ефективність діяльності державних органів влади; по-друге, налагодження співпраці у трикутнику влада – волонтери – бізнес; по-третє, за умов певних обмежень виборчої демократії через воєнний стан потрібно ширше використовувати інститути партисипативної демократії, забезпечити дотримання розподілу повноважень між виконавчою владою та органами місцевого самоврядування, залучати громадян та бізнесу до ухвалення рішень.

Юлія Тищенко, співзасновниця Національної платформи, зауважила: при тому, що запит на мир залишається на такому ж високому рівні, як торік, на другу і третю позиції вийшли справедливість та єдність. Це дозволяє припустити, що українці не готові до миру за будь-яку ціну – мир має бути справедливим. 

Своєю чергою, запит на єдність актуалізує питання про сенси та цінності, які нас можуть об’єднати. Те, що стабільність, яка раніше була на другому місці після миру, знизилася у рейтингу (п’яте місце – 26%), може свідчити про підвищення адаптивності людей до життя в умовах тривалої війни.

З іншого боку, відповідаючи на питання, що має робити місцева влада, багато респондентів вказали облаштування бомбосховищ і укриттів, тобто у суспільстві також є суттєвий запит на безпеку й, зокрема, налагодження системи цивільного захисту. Із запитом на безпеку корелює відповідь на питання про готовність громад до криз – оцінка не дуже оптимістична, отже над цим дійсно треба працювати.

Що стосується готовності до взаємодії: показник щодо мешканців Криму доволі високий: 19% готові взаємодіяти з ними однозначно, а 29% скоріше готові. Це свідчить про те, що заходи з так званої когнітивної деокупації півострова можуть принести бажаний позитивний результат.

Володимир Фесенко, політолог, директор Центру політичних досліджень «Пента», вважає, що проблема корупції відображається у суспільній свідомості доволі специфічно. Нею пояснюють майже всі негаразди у країні, це своєрідний мем. 

Також політолог відзначив, що стійкість і згуртованість можуть бути пасивними і активними. Наприклад, люди вже призвичаїлися до війни, готові терпіти труднощі – це, безумовно, прояв стійкості, але пасивної. Активна стійкість – це конкретна діяльність. Приміром, участь у цивільній обороні. 

Віра у державу значно поступається вірі у ЗСУ, бо недовіра до державних інститутів – давня традиція, хоча, як і у випадку з корупцією, ця недовіра певною мірою абстрактна. Під час повномасштабної війни зростає довіра до тих інститутів, які асоціюються зі спротивом. Яскравий приклад – СБУ, яка ефективно запобігає ворожим диверсіям. 

Ще одне протиріччя: при тому, що віра у ЗСУ залишається високою і непохитною, довіра до ТЦК набагато менша, хоча ТЦК – це частина ЗСУ. 

Володимир Фесенко також наголосив на тому, що у сьогоднішній ситуації потрібні спільні кроки влади і суспільних інститутів, залучення через взаємодію.

Співзасновник Національної платформи, політолог Олег Саакян теж поділився своїми думками щодо даних соціологічного опитування. За рік готовність українців терпіти труднощі через війну не знизилася. Але заміри робилися в різних умовах: у першій половині 2023 року – на тлі сподівань на контрнаступ, зараз – у складнішій ситуації на фронті. Однак, суспільство зберігає запас міцності.

Також вартий уваги той факт, що розподіл по “географії” вже не є тим, чинником, що ділить суспільну думку. Сьогодні більш значущими стають відмінності за віковими категоріями. До того ж, з’явилися нові принципи сегментації – наприклад, “по лінії фронту”, тобто між мешканцями прифронтових територій і, умовно, тилових. Проте й у цьому разі конфліктогенність залишається низькою. 

Опитування продемонструвало зниження довіри до державних інститутів, яке свідчить, зокрема, про ризик “дистанціювання” між владою, суспільством і ЗСУ. Тому відповіддю на запит щодо єдності може стати реконсолідація через взаємодію, а не лозунги. 

Повна версія дослідження за посиланням