Поки ЗСУ йдуть в контрнаступ, тил України готується до найважчої зими в історії

Починаючи з другої половини літа кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в Україні знову почала зростати, – і на кінець серпня склала 6,9 мільйонів осіб. Щоб уявити масштаби, то це більше, ніж населення Словаччини, Фінляндії, Норвегії чи Данії.

Звісно, наразі це менше, ніж рекордні 8 мільйонів, які були зафіксовані у квітні цього року, що рівнозначно населенню Австрії, більше, ніж мешкає у Швейцарії. Однак тенденція до зростання зберігається протягом серпня і початку вересня у більшості тилових регіонах України. Люди прибувають зі сходу та півдня України.

Це підтверджують як дані Міжнародної організації з міграції (МОМ), так і свідчення партнерських організацій Київського діалогу, зокрема у Полтавській, Вінницькій, Черкаській, Львівській та Закарпатській областях.

Радіючи успіхам української армії, яка проводить стрімкий контрнаступ на сході, українське суспільство готується до, мабуть, найважчої зими в своїй історії.

НЕВБЛАГАННІ ЦИФРИ

Якщо у червні фахівці МОМ вперше з моменту російського вторгнення зафіксували тенденцію до зменшення кількості внутрішньо переміщених осіб, то вже протягом серпня тренд змінився. Ключова причина – наближення холодів та непридатність існуючого житла, щоб пережити найближчу зиму в теплі.

Причому, цей виклик стосується як тих, хто вже покинув свої домівки та переїхав на нове місце після 24 лютого, так і тих, хто досі залишається у себе вдома на підконтрольній чи звільненій території України.

Згідно з останнім опитуванням МОМ, станом на кінець серпня 22% з опитаних переміщених осіб повідомили, що їхнє житло не є придатним до зимових реалій в Україні.

Ще третина з опитаних зауважили, що не можуть переїхати до прийнятного житла переважно через брак коштів. Майже третина опитаних ВПО, які вже переселилася до сільської місцевості, а це близько 2 млн осіб, поскаржилися, що не мають доступу до медичних послуг. Згідно з цим же опитуванням МОМ, 44% ВПО працездатного віку зараз не отримують доходу; лише третина опитаних зазначили заробітну плату як основне джерело доходу після переміщення, а 24% – що покладаються на державну підтримку.

Ці сухі цифри лише приблизно описують масштаби і трагедії, спричиненої російським вторгненням, і викликів, з якими щоденно, протягом вже понад півроку, має справу українська влада та суспільство.

Викликами хоч і не співмірними з військовими, але вкрай складними. Тим паче, коли російські війська, очевидно з відчаю, почали цілеспрямовано вражати об’єкти критичної інфраструктури, зокрема електростанції.

СПІЛЬНА СПРАВА

Як і збройний опір російському вторгненню, так і допомога ВПО в Україні стали спільною справою. І це не пафос чи політична заява, а щоденна практика.

Звісно, не бракує нарікань на владу, як місцеву, так і центральну, що вона могла би робить все швидше, інакше, або інколи просто робити, але одночасно українське суспільно діє саме і намагається допомогти чим може.

Так за даними дослідження, проведеного протягом червня-липня 2022 року Zagoriy Foundation спільно з дослідницькою агенцією «Соціоінформ», 86% мешканців України заявили, що були благодійниками, і це на 19% більше, ніж у 2021 році, та на 26% більше, ніж у 2016.

Більше того, 86% благодійників допомагали армії, 67% – іншим бенефіціарам, зокрема внутрішньо переміщеним особам, йдеться у досліджен.

33% від усіх українців та 39% благодійників волонтерили з 24 лютого, насамперед, мова йде про фізичну роботу: розвантаження та завантаження вантажів, плетіння сіток, транспортування тощо.

А ось кілька прикладів з різних куточків України, як вся ця загальна мобілізація українського громадянського суспільства виглядає на практиці. 

ВІННИЧЧИНА: “БАНК РЕЧЕЙ”, “БАНК ЖИТЛА” І “САДИ ПЕРЕМОГИ” З ХМІЛЬНИКА

ГО “Право” уже кілька років надає безоплатну юридично допомогу, зокрема і внутрішньо переміщеним особам, які покинули свої домівки ще в 2014-ому. З початку російського вторгнення громадська організація значно розширила свою діяльність.

“Звичайно, ми були приємно вражені кількість гуманітарної допомоги з-за кордону, яка надійшла в Україну тільки через нас. Але вже тоді, у перші місяці вторгнення, ми в організації розуміли, що так завжди не буде, тому вирішили звернутися до місцевої громади Хмільника із закликом поділитися всім необхідним для ВПО. І мені нелегко передати своє здивування, яка велика кількість людей відгукнулися. Несли і несуть все. Якось навіть диван принесли. Я спершу подумав “та кому він знадобиться”, але нічого, вже на наступний день його забрали, якраз пригодився”, – ділиться Віталій Дорох, керівник ГО “Право”, яка є місцевим партнером Київського діалогу. Так, завдяки міжнародним партнерам та місцевим, вони створили “Банк речей”, який продовжує працювати досі. Тепер збирають, насамперед, теплі речі, на зиму.

За аналогом “Банку речей”, команда Віталія започаткувала також “Банк житла”: формують списки вільного житла у Хмільнику та околицях, а також списки тих, хто шукає це житло. Вірять у “метч”, вже кілька сімей поселили.

“А ще ми у квітні-травні закупили розсаду овочів, і потім роздали їх внутрішньо переміщеним особам, у кого є город. Понад 200 сімей отримали цю розсаду. Все робили в мене вдома, я живу в селі. Потім казали мені, що помідори дуже смачні виросли”, – з посмішкою розповідає Віталій про ще один, на перший погляд не властивий для правозахисників проєкт. Його вони назвали “Сади перемоги”. А як же інакше.

ПОЛТАВЩИНА: ІНТЕГРАЦІЯ ВПО ЧЕРЕЗ СПІЛЬНЕ НАВЧАННЯ З МІСЦЕВИМИ

“Ми спостерігаємо, що за останні кілька тижнів приїздять все нові й нові люди, і очікуємо ще більше найближчим часом, – пояснює Юлія Попова з ГО “Перспектива”, яка працює з внутрішньо переміщеними особами в регіоні. – Люди розміщуються переважно у навчальних закладах, бо навчання проходить на Полтавщині переважно онлайн”.

Разом з колегами пані Юлія окрему увагу приділяє інтеграції ВПО в місцеве середовище, відтак шукають найбільш дієві практики.

Однією з них виявилися тренінги з першої домедичної допомоги, які проходять внутрішньо переміщені особи разом з працівниками соціальної сфери.

“Одночасно з тим, як вони всі разом вчаться накладати один одному бандажі чи надавати допомогу, тобто взаємодію, вони ж і здружуються, і обговорюють побутові потреби, що потрібно в шелтер, як краще взаємодіяти з того чи іншого питання. Ось так це працює”, – пояснює Юлія, і в голосі відчувається, що вона пишається успіхами і своєї команди, і учасників тренінгів.

ЧЕРКАЩИНА: ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ГОТОВІ АКТИВНО ВКЛЮЧАТИСЯ У ЖИТТЯ МІСЦЕВИХ ГРОМАД

За дослідженням, яке провела команда “Горизонту змін” у 4-х громадах Черкащини, найбільше зараз ВПО потребують теплих речей та покращення житлових умов.

“Нещодавно ми провели фокус-групи, зібрали переселенців разом, запитали про їхні потреби, виклики, і у відповідь отримали приємне здивування, що про них дбають, цікавляться”, – розповідає Тетяна Кавальчук з “Горизонту змін”, які постійно моніторять ситуацію.

За їхніми даними, 65% опитаних ними ВПО не планують ні їхати назад, ні за кордон, а планують залишатися на місці та навіть готові включатися у життя громад. Для більшості з них це перший досвід внутрішнього переміщення через війну, що означає відповідний рівень стресу і травми. Найбільше переселенців з Донеччини та Харківщини.

ЛЬВІВЩИНА: СТАВКА НА “ПРОКАЧКУ” МОЛОДІ ТА СТІЙКОСТІ ГРОМАД

Львів та область стали одними з головним напрямків переміщення українців з початку вторгнення. Сьогодні це справжній гуманітарний, інформаційний, економічний і навіть дипломатично-політичний хаб України.

Свій внесок робить також Центр громадських ініціатив “Східна Брама”, який зосередився переважно на допомозі молоді та громадським організаціям. Це юридична та експертна підтримка у всіх питаннях, пов’язаних з релокацією.

“Нещодавно ми провели 2 тренінги для громад Львівщини, як їм працювати з ВПО, міжнародними партнерами, шукати ресурси та підтримку всередині громад та ззовні, написати, захистити і успішно втілити власний проєкт”, – розповідає представниця “Східної Брами” та одночасно Галина Балабанова, яка сама є внутрішньо переміщеною особою, адже змушена була покинути Маріуполь у березні, коли вже йшли активні бої. В українському Приазов’ї дівчина розвивала освітній хаб “Халабуда”, і зараз цей досвід передає на Львівщині всім зацікавленим.

ВОЛИНЬ: ІНТЕГРАЦІЯ ЧЕРЕЗ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ

Як і колеги з сусідньої Львівщини, партнери Київського діалогу на Волині також інвестують, перш за все, у людський капітал та міжлюдські відносини.

«Ще у серпні ми провели «Школа громадської участі «Ти можеш все». 6 команд з 6 громад Волинської області напрацьовували ідеї для проєктів, які покликані вирішити нагальні проблеми та покращити життя в громадах. У кожній з команд є як місцеві мешканці громад, так і внутрішньо переміщені особи. Вони працюють разом, створюють спільний продукт, це і є інтеграція», – розповідає Ірина Гайдучик, виконавча директриса Волинського Інституту Права. Наразі в рамках школи вони виокремили 5 проєктів, які присвячені, насамперед, працевлаштуванню в громадах.

Загалом, пояснює Ірина, ситуація з ВПО у Волинській області стабільна, відчутного припливу людей, як це має місце в інших областях, тут не спостерігається. Чимало переселенців повернулися додому, на деокуповані або відносно безпечні регіони, як то Київ.

ТЕРНОПІЛЬЩИНА: “КРЕАТИВНИЙ ХАБ” З БЕРЕЖАНСЬКОЇ ГРОМАДИ

Ситуація в Тернопільській області є аналогічною до інших тилових регіонів України: одні люди приїжджають, інші – від’їжджають. Як каже Марія Іщенко з Центру громадського моніторингу та аналітики, впевненість та готовність повертатися у свої домівки зростає разом із успіхами ЗСУ на фронті.

Фото: завершення проєкту “Музейна неШкола”, який реалізовував Креативний хаб для дітей-ВПО, під час якого проводилися екскурсії історичними пам’ятками громади, майстер-класи та тематичні уроки (Автор – Бережанський краєзнавчий музей)

Зусилля їхньої команди щодо інтеграції ВПО зосереджені на розвитку спільноти під назвою “Креативний хаб” у Бережанській громаді, яка об’єднала представників місцевих та переселених громадських організацій та підприємців, представників влади. У рамках цього хабу проводяться тематичні уроки, історичні екскурсії, інтеграційні дискусії, а також робота релокованих громадський організацій у синергії з місцевими.

ЗАКАРПАТТЯ: РАЗОМ ПІДКОРИТИ НАЙВИЩУ ТОЧКУ УКРАЇНИ ТА ДИСКУТУВАТИ ПРО ВАЖЛИВЕ

У перші 2 місяці після російського вторгнення Закарпатська область як найзахідніший регіон України прийняла понад 400 тисяч осіб, і це лише приблизні дані на основі інформації від мобільних операторів. Таким чином, невеличкий віддалений регіон збільшився фактично на третину.

Починаючи з травня-червня велика кількість ВПО повернулися додому, насамперед ті, хто приїхав з Києва та інших наразі відносно безпечних міст. Натомість і місцева влада, і волонтери інформують, що як і загалом по країні, починаючи з серпня почалася нова хвиля переміщення.

У регіоні діє низка ініціатив міжнародних та місцевих організацій для підтримки та інтеграції ВПО. Одна з них, “Простір Молоді”, зосередилася саме на інтеграції молодих людей.

Протягом серпня вони організували серію заходів для місцевої та молоді з числа ВПО, аби їх познайомити, здружити та спонукати до співпраці для розвитку своїх громад. Зокрема усі разом вони дискутували про волонтерство під час війни та роль молоді в розвитку громад, підкорили найвищу точку України – гору Говерла, а також готували млинці.

Ще один партнер Київського діалогу в Закарпатті, “Відродження України 2022” зосередилися на роботі в 4-х громадах навколо Ужгорода. “Ми компенсуємо половину вартості гарячого харчування для переселенців, а також проводимо для них інтеграційні навчання з проєктого менеджменту, фандрейзингу”, – пояснює координатор організації Андрій Яценко. Після початку російського вторгнення вони вони всі разом з колегами релокувалися зі Слов’янська, тому добре знають самі, як це бути внутрішньо переміщеними особами.

Також на Закарпатті, одночасно з Буковиною та Одещиною стартував проєкт Re:Open Ukraine, присвячений соціальній згуртованості та інтеграції. Його втілює з вересня Інститут Центральноєвропейської Стратегії – ще одна організація, яка базується на Закарпатті. У рамках проєкту вже пройшли дискусії з істориком Ярославом Грицаком, публіцистом Віталієм Портниковим, професором Федором Шандором, який став відомий через те, що читав лекції студентам прямо з окопів.

На цих подіях місцеві та ВПО мають можливість разом подискутувати про те, якою має бути нова Україна після війни, і що для цього кожен з нас має зробити вже зараз.

Дмитро Тужанський, регіональний координатор Національної платформи стійкості та згуртованості для “Київського діалогу”