Наративи російської пропаганди. На що робить ставку Кремль

Події на фронті змушуватимуть російську машину пропаганди адаптовувати стратегію, —пише політолог, співзасновник Національної платформи стійкості та згуртованості Олег Саакян у колонці на NV.

Рішення про постачання важкої техніки в Україну, перш за все «натівських танків», викликало істеричну реакцію росіян. Цю реакцію можна розділити на два типи. Заперечення — мовляв, Леопарди та Абрамси важко обслуговувати і взагалі з ними легко боротися. Та гнів — з закликами перевести країну на «військові рейки» і змінити статус «спеціальної військової операції».

Події на фронті змушуватимуть російську машину пропаганди адаптовувати стратегію. Кремль розуміє, що бліцкриг не вдався, розгромної перемоги не буде, тому посилюватиме меседж про«війну з НАТО» (для внутрішньої аудиторії) і одночасно шантажуватиме світ своїм можливим розвалом.

Домінуючий наратив — ядерна держава не може програти, а якщо це станеться, світ опиниться на краю прірви.

Тому вигідніше зараз домовитися, визнати нові «територіальні реалії», аніж перемогти на світовому згарищі.

Чи спрацює це? Переконаний, ні.

Після 24 лютого на Заході до російських «медіа» сформувалася презумпція вини. Тепер їм апріорі не вірять. Натомість Україні вдалося інсталювати власний наратив борця, ми як Давид, який бореться проти Голіафа, драма «демократія проти тоталітарного режиму».

Тому у західних країнах переважно намагаються викинути з власного медійного поля професійних російських дезінформаторів (кейс останніх днів — блокування рахунків Russia Today France). Натомість до інформації з України від наших та своїх кореспондентів рівень довіри достатньо високий.

Але це не означає, що ми можемо спочивати на лаврах. Інформаційна війна — динамічний процес, і у нас ще купа роботи попереду.

По-перше, потрібно створювати власний культурний продукт для свого простору та на експорт.

Не лише у західні країни, але й на територію так званого глобального півдня, Африку, Азію. Туди, де Росія намагається нас дискредитувати, сформувати російський погляд на Україну та російсько-українську війну й спирається на радянський спадок.

По-друге, мати власну узгоджену інформаційну політику на актуальні події та власних спікерів від влади.

Якщо десь є інформаційний вакуум, Росія обов’язково ним скористається. Як це нещодавно було у випадку з Арестовичем, який зробив серйозний ляп у прямому ефірі.

По-третє, мають ефективно працювати наші спецслужби. Причому, на випередження. Відстежувати грошові потоки, російських агентів і просто корисних ідіотів. Не давати їм розгорнути активну роботу.

Окремо профільні служби повинні запобігати спробам інших держав втягувати нас у боротьбу своїх пропагандистських машин, перетворення нас на поле битви чи трофей. Маю на увазі конфлікти між Азербайджаном та Вірменією, Ізраїлем та Палестиною, протистояння республіканців і демократів у США та інші випадки.

Наші офіційні особи мають володіти перевіреною інформацією, що відбувається у різних регіонах і розуміти нашу стратегію поведінки, щоб ненавмисне не завдати шкоді Україні і не погіршити з кимось стосунки у критично важливий для нас момент.

Нарешті, кожному з нас варто працювати над власною інформаційною стійкістю, щоб не стати жертвами російських інформаційно-психологічних операцій.

Ретельно вибирати джерела інформації. Тричі подумати, перш ніж копіпастити якісь повідомлення з груп, на кшталт «у лікарнях дефіцит крові і терміново потрібні донори».

Менше дивитися окремих блогерів і читати анонімних телеграм-каналів, які регулярно розповідають про те, що «Путін ось-ось помре, залишилося буквально декілька днів». Або що у Кремлі розпочалася міжусобна війна і вже завтра у Росії буде новий лідер.

Тримаймо ноги в теплі, а голову холодною, бо це важка війна й від зусиль кожного з нас залежить наближення перемоги.