Миколаївщина: особливості місцевої колаборації

Толерування співпраці з агресором та поблажливість до ворожих наративів призводять до людських жертв.

Термін «колабораціонізм» з’явився відносно недавно, але сама його суть – співпраця з агресором – відома з давніх-давен. У певні історичні моменти і в різних країнах це явище було досить поширеним, достатньо згадати приклад вішистської Франції. Після Другої світової війни у Західній Європі за цим тяжким обвинуваченням було засуджено понад сто тисяч людей. Сьогодні колаборантів не бракує і в Україні, зі зрозумілих обставин – переважно у східних і південних регіонах.

Звичайно, боротьба з тими, хто допомагає ворогу, – насамперед завдання правоохоронних структур. Та історія вчить, що чим менше суспільство толерує колаборантів, тим швидше країна від них очиститься.

НЕБЕЗПЕКА «П’ЯТОЇ КОЛОНИ»

У Миколаївській області перші підрозділи російських військ з’явилися наприкінці лютого. І майже відразу зіштовхнулися з масовим опором місцевого населення. Достатньо згадати події на Баштанщині, коли беззбройні люди перегороджували дороги танкам, щоб затримати просування ворожих колон і дати можливість нашим підрозділам тероборони підготуватися до опору. Але не секрет, що було чимало і тих, хто перейшов на бік ворога.

За словами речниці Миколаївської обласної прокуратури Валерії Власової, від початку повномасштабної війни на Миколаївщині зареєстровано 74 кримінальні провадження за фактом державної зради, 48 – за колабораційну діяльність, ще 101 провадження – за виправдовування або заперечення збройної агресії російської федерації проти України. Станом на початок листопада завершено розслідування і передано до суду вісім справ про державну зраду і ще 15 – про колабораціонізм. Але це лише ті випадки, які наразі вдалось виявити, насправді ж їх значно більше. Тому у наших правоохоронців попереду ще багато роботи.

Варто нагадати, що з березня 2022 року в Україні ввели кримінальну відповідальність за колабораціонізм. Звичайно, можна вкотре спитати у колишніх і нинішніх можновладців: чому тільки зараз, а не у 2014-му? Вісім років тому суспільство недооцінило загрозу, яку несе в собі саме існування «п’ятої колони». Тоді переважала думка, що з плином часу проблема зникне, і все стане на свої місця. За цю помилку, яка тільки заохотила ворогів до ще більш зухвалих дій, зараз ми платимо високу ціну.

Тільки з початком широкомасштабного вторгнення росії до України у переважної більшості членів нашого суспільства нарешті з’явилося категоричне несприйняття колабораціонізму. Зараз не може бути і натяку на поблажливе ставлення до антиукраїнських висловлювань, проросійських настроїв чи співробітництва з путінсько-рашистськими загарбниками.

У громадськості сьогодні величезний запит на забезпечення справедливості та покарання винних за співучасть у збройній агресії росії. Саме тому ми чуємо про випадки підриву авто чи помешкань колаборантів на окупованих територіях. Що стосується території вільної України, зокрема Миколаївщини, то тут протидія колаборації є ще більш важливою. Адже часто зрадники не працюють відкрито, і виокремити їх з-поміж великої кількості людей – завдання не з простих.

ПРОФЕСОР І КОМПАНІЯ

На Миколаївщині однією з перших кримінальних справ, яка викликала широкий суспільний резонанс, стало затримання керівника Миколаївської окружної прокуратури. За інформацією Служби безпеки України, цей посадовець тривалий час співпрацював із представниками силових структур рф. Зокрема, передавав інформацію про оперативну обстановку, паролі на блокпостах, результати обстрілів Миколаєва тощо.

Маючи досвід роботи у правоохоронних структурах, чиновник дотримувався конспірації і використовував для зв’язку посередників. Та все ж таки СБУ зібрала проти нього неспростовні докази. Зокрема, під час обшуків у зрадника вилучено мобільний телефон, комп’ютерну техніку та флеш-карти, які містили факти його злочинної діяльності. Згодом він і сам визнав свою провину та надав відповідні свідчення.

Не менш резонансним стало затримання у червні цього року за фактом державної зради завідувача кафедри Миколаївського інституту права Національного університету “Одеська юридична академія” Сергія Шубіна. Ця людина відома широкому загалу у Миколаєві, бо своїх поглядів він особливо не приховував. Свого часу встиг попрацювати журналістом в одній із миколаївських газет, але згодом пішов робити кар’єру «в освіті», обирався депутатом Миколаївської міськради від однієї з проросійських партій. Минулого року потрапив у «сепаратиський скандал»: пропагував серед студентів ідеї «руського міра». Та і його сторінка у ФБ була заповнена посиланнями на російські пабліки та світлинами із забороненою в Україні символікою. Але далі публічного осуду в ЗМІ справа не пішла. Його навіть не звільнили з роботи, лише догану винесли.

За інформацією Миколаївської обласної прокуратури, професор, як давній прихильник великодержавного шовінізму, у квітні цього року вступив у злочинну змову зі співробітниками російських спецслужб для організації підривної діяльності проти України. Виконуючи завдання своїх кураторів з московії, Шубін займався антиукраїнською діяльністю, причому як практикою, так і теорією. А саме – розробляв концепцію так званої «миколаївської народної республіки». До справи підійшов ґрунтовно: намагався виробити рекомендації, щоб запобігти помилкам, які мали місце при створені квазіреспублік л/днр. Не забув і про герб, прапор та гімн для цього фейкового утворення.

Також склав перелік управлінських посад в «уряді республіки» та вів пошук «надійних і фахових» кандидатів для них. Крім того, фігурант займався підготовкою звернення до влади росії з проханням прийняти новостворену «республіку» під своє крило.

Займався колаборант і більш практичними справами. Зокрема, збирав і передавав путінським загарбниками інформацію про дислокацію підрозділів Збройних Сил України та розташування державних установ у Миколаєві. На його комп’ютері виявили листування з московськими кураторами та ворожу символіку.

Цікавий момент: ідейність ідейністю, а за зраду професор мав отримати свої «30 срібняків», і не тільки грошима, а ще й у вигляді посади в «уряді республіки».

ПОЛЮВАННЯ НА КОРИГУВАЛЬНИКІВ

У другій половині червня російські загарбники посилили обстріли Миколаєва. Паралельно з РСЗВ «Град» та «Смерч», якими тероризували місто ще з весни, почали завдавати і системних ракетних ударів. Спочатку це були «Онікси». Але їх у ворога небагато, тому невдовзі перейшли на застосування ракет з комплексу С-300. До чого тут колаборанти, скажете? Зв’язок є.

Фахівці стверджують, що С-300 – це зенітна зброя, тому для обстрілів наземних цілей ці ракети переробляють. Не буду заглиблюватися в технічні подробиці, але зауважу, що тут виникають певні нюанси. Річ у тім, що ці ракети або будуть мати невисоку точність, особливо при стрільбі на відстань понад 40 км, або потребуватимуть додаткового наведення. За словами експертів, одним із варіантів такого наведення може бути встановлення поряд із ціллю спеціального пристрою, тоді точність пострілу значно збільшується. Але установка такого пристрою, як і банальне коригування вогню потребують присутності на місці ворожого агента. Здебільшого це не кадрові співробітники російського гру або фсб, а звичайні місцеві колаборанти.

Коли ворожа ракета серед ночі поцілила прямо у спальню будинку відомого миколаївського бізнесмена, Героя України Олексія Вадатурського, поховавши під руїнами його самого та дружину, у місті вперто заговорили саме про коригувальника, який спрямував удар. Хоча офіційного підтвердження цього факту наразі немає, досі триває слідство.

У липні-серпні, коли щоночі середня кількість «прильотів» С-300 по Миколаєву вже перевищувала цифру 10, протидія ворожим коригувальникам у місті стала особливо актуальною. Тоді голова Миколаївської ОВА Віталій Кім навіть пообіцяв винагороду у 100 доларів за будь-яку інформацію, яка допоможе ловити ворожих прихвостнів. За словами Кіма, тільки за одну добу надійшло 96 повідомлень про можливих зрадників. І гроші тут не головне. “Більшість громадян відмовляються від запропонованої фінансової допомоги і добровільно надають інформацію щодо потенційних коригувальників чи навідників”, – розповів Кім.

Також у місті запроваджували дводобову комендантську годину та вживали низку інших оперативно-розшукових заходів. І результати не забарилися – інформація про затриманих за підозрою в держраді чи колаборантстві почала з’являтися у публічному просторі регулярно.

30 липня прокуратура Миколаївської області повідомила про підозру 25-річному миколаївцю, який передавав росіянам дані про розташування підрозділів ЗСУ. 2 серпня співробітники СБУ затримали жителя мікрорайону Матвіївка, який наводив ворожі ракети на інфраструктурні об’єкти в Миколаєві. 4 серпня затриманий 33-річний мешканець обласного центру, який обґрунтовано підозрюється у коригуванні ракетних ударів.

І таких прикладів чимало. Звичайно, про деякі з них наші спецслужби не можуть поки розповідати. Як не можуть розголошувати і деталі більшості операцій із затримання. Та все ж деякі подробиці стають відомими. Скажімо, нещодавно Служба безпеки вирахувала і затримала місцевого мешканця, який збирав інформацію про місця дислокації ЗСУ. Серед його пріоритетних завдань було коригування ракетних ударів у тому числі і по об’єктах СБУ у Миколаєві.

Начальник ОВА зазначив, що ворогу потрібні не лише коригувальники, а й інформатори. “В якості цілей їх (ворогів – ред.) цікавлять не лише будівлі, про місце розташування яких вони знають з карт, а й те, чи знаходяться там зараз люди. І такі дані вони збирають саме за допомогою інформаторів. Хоча і з картами у них є проблеми, бо їхні ще з 70-х років минулого століття. Наприклад, вони довго били ракетами туди, де на мапі вказане військове містечко, а насправді на його місці вже давно побудований житловий комплекс”, – сказав Кім.

15 РОКІВ З КОНФІСКАЦІЄЮ, АЛЕ НЕ ВСІМ

У Миколаєві російські спецслужби не просто використовують поодиноких колаборантів, а намагаються створювати цілі агентурні мережі. Так, недавно широкий резонанс викликало затримання керівника міського комунального підприємством «Миколаївська ритуальна служба» Олександра Сагайдака, який за сумісництвом очолював підпільну ворожу групу.

За інформацією Миколаївської обласної прокуратури, одним із його завдань саме і була організація потужної агентурної мережі. До неї він намагався залучити своїх підлеглих, керівника іншого комунального підприємства і ще кількох мешканців Миколаєва, серед яких був і старший оперуповноважений районного управління поліції. За даними слідства, всі вони були прихильниками «руського міра» і багаторазово підтверджували це в особистих розмовах та дописах у соцмережах. Керівник ритуальної служби збирав інформацію про військовослужбовців, співробітників правоохоронних органів, складав списки загиблих українських захисників. А крім того, надавав ворогу інформацію щодо фортифікаційних споруд біля обласного центру. Для зв’язку з московськими кураторами використовував анонімні акаунти у Телеграмі.

Показово, що контррозвідка СБУ затримала Сагайдака прямо на нараді у мера міста 21 жовтня цього року. Під час обшуків за місцями роботи і проживання правоохоронці виявили докази його злочинних дій, у тому числі приховане листування з російськими спецслужбами. Але у судовому засіданні зрадник відмовився від надання пояснень.

На переконання міського голови Миколаєва Олександра Сєнкевича, його підлеглий за співпрацю з окупантами має отримати найсуворіше покарання: “Звичайно, буде суд, який винесе вирок, але, на мою думку, за співпрацю з окупантами цей покидьок має отримати найвищу міру покарання, бо за його діями стоїть життя ні в чому не винних миколаївців”.

За словами першого заступника мера Віталія Лукова, затримання Сагайдака не викликало в нього великого здивування. Адже ще з червня Сєнкевич відсторонив цю людину від участі в апаратних нарадах, де обговорювалися питання життєдіяльності міста. Спілкування з чиновником, мовляв, обмежили рівнем посадових обов’язків, бо ще з початку війни підозрювали його у можливій співпраці з ворогом.

Ще одну агентурну мережу спробував створити 27-річний мешканець Миколаєва разом зі своєю матір’ю. Для цього вони зв’язалися з адміністратором одного з телеграм-каналів, який працює на російські спецслужби. Перше завдання для цього «сімейного підряду» полягало у тому, щоб записати відеоролик, який містив матеріали, спрямовані проти нашої держави. Зрозуміло, що текст написали «за порєбріком». Коли родичі справилися з цим, завдання почастішали. За «роботу» колаборанти отримували кошти, які перераховувались на банківську карту. Та, на щастя, «сімейка» ще не скоро добереться до банкомату, бо суд обрав їм запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без застави. Власне, як і багатьом їх «колегам по цеху».

Щоправда, це стало можливим лише у серпні, коли Верховна Рада України змінила процедуру визначення запобіжного заходу для коригувальників. Тепер вони не можуть вийти під заставу до суду. Але до цього часу цих людей благополучно відпускали, причому сума застави була досить помірною.

31 жовтня миколаївці з оптимізмом зустріли і перший в області серйозний судовий вирок, отриманий за державну зраду в умовах воєнного стану. Його, за інформацією Миколаївської обласної прокуратури, застосували до 72-річної мешканки Миколаєва, яка добровільно погодилась працювати на російських загарбників. За завданням своїх кураторів з московії вона протягом квітня-травня збирала і передавала ворогу інформацію про місця дислокації підрозділів ЗСУ. При цьому жінка орендувала на власне ім’я квартиру для диверсійно-розвідувальної групи. За свої зрадницькі дії отримала на банківську картку 50 тисяч гривень, частина з яких призначалася їй особисто.

Зрадницю засудили до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Громадськість схвально зустріла таку міру покарання, хоча багато хто вважає, що і цього замало. Адже за їхніми діями стоять загублені життя, руйнування шкіл, університетів, лікарень, житлових будинків та багато чого іншого.

Проте, незабаром з’ясувалося, що такий суворий вирок очікує не всіх. 10 листопада Очаківський міжрайонний суд Миколаївської області визнав винним місцевого мешканця у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.436-2 КК України (поширення матеріалів щодо виправдовування збройної агресії рф проти України, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію рф проти України тощо). При цьому було призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна, але… чоловіка звільнили від в’язниці, якщо той протягом одного року не вчинить нового кримінального правопорушення та виконуватиме покладені на нього судом обов`язки.

Подібні рішення почали ухвалювати й інші суди…

«ПОРТРЕТ» КОЛАБОРАНТА

Мешканці Миколаєва, які майже 9 місяців війни потерпають від шалених обстрілів, які втратили своїх близьких, знайомих та рідних, переймаються цілком логічним питанням: хто ж стає зрадниками? Чому за навіть невеликі гроші вони наражають на смертельну небезпеку тих, з ким ще вчора жили по сусідству, ходили одними вулицями, можливо, навіть дружили і пили каву в одній кав’ярні? Питання непросте, але спробуємо знайти на нього відповідь, створити своєрідний «портрет колаборанта».

Після затримання правоохоронцями зловмисники найчастіше пояснюють свої дії або грошима, або ностальгією за часами СРСР. Але відразу варто зазначити, що серед місцевих зрадників є представники різного віку – від 20 років і до тих, кому вже за 70. Далеко не всі вони пам’ятають життя в Союзі. Відсутня і якась певна прив’язка до освіти та соціального стану. Зате є певна географічна особливість. На думку доктора політичних наук, професора, керівника Центру дослідження гібридних загроз на Півдні України Наталії Ніколаєнко, на території області колаборація більш поширена саме в обласному центрі та місті Первомайську. Тут за радянських часів було найбільше військових. До того ж Миколаїв тривалий час був «закритим» містом. А от сільські райони, особливо північні, завжди займали більш патріотичну позицію.

Крім того, варто враховувати й особливості розвитку того чи іншого регіону. Так, до 1991 року економіка Миколаєва була прив’язана до радянського, а ще раніше – до російсько-імперського військово-промислового комплексу. На цьому довгий час базувався матеріальний достаток певної частини мешканців міста. І цей факт вміло використовує кремлівська пропаганда.

А далі йде вкидання міфів. У тому, який використовують найчастіше, стверджується, що, мовляв, цивілізацію на Південь України принесли на своїх багнетах саме російські війська, а до того тут ледь не з часів античної Ольвії було «Дике поле». При цьому ігноруються або перекручуються історичні факти, особливо ті, що стосуються часів доби українського козацтва чи литовсько-української держави.

Не можна забувати про ще один дуже важливий момент: отруйні зерна кремлівської пропаганди потрапляли на вже підготовлений ґрунт, який щедро удобрювали українські політики проросійського спрямування.

“У Миколаєві традиційно сильними були позиції КПУ і ПР, які весь час наполягали на зближенні з рф. Перші десять років після отримання Україною незалежності тут практично на всіх виборах перемагала компартія. А вона фактично просувала теперішні кремлівські наративи: ”ми єдиний народ”, “нам треба тісніше співпрацювати” тощо. Коли ж політичне поле було трохи зачищене від комуністів, пальма першості на виборах у Миколаївській області перейшла до партії регіонів. Наприклад, на президентських виборах 2004 року янукович набрав переважаючі відсотки на більшій частині області, окрім Баштанки і північно-західних районів, де завжди були сильні позиції патріотично налаштованих політсил”, – розповідає Наталія Ніколаєнко.

Регіонали у своїй політичній агітації часто використовували міф про можливість відродження суднобудування, яке тривалий час було провідною галуззю економіки Миколаєва, саме за допомогою росії.

“У той час дуже важко було донести широкому загалу такі очевидні факти, що до знищення миколаївського суднобудування якраз і доклала руку рф. Згадайте хоча б діяльність братів Чуркіних на Чорноморському суднобудівному заводі”, – нагадує керівниця Центру.

Варто пам’ятати і про культурно-освітнє середовище. На Миколаївщині на початку 90-х років було всього декілька шкіл з українською мовою навчання, решта – російськомовні. Невтішною є ситуація у вишах міста.

“У частині вищих навчальних закладів міста, зокрема і Національному університеті кораблебудування (НУК) імені адмірала Макарова, де я зараз працюю, більшість колективу налаштована проукраїнськи. Але тут завжди були досить сильні і проросійські позиції, причому серед поважних доцентів та професорів. Зараз ті два влучання ракет у головний корпус університету трохи розбавили ряди проросійсько орієнтованих співробітників. Але повністю вони нікуди не ділися і досі просувають тези, що “треба домовлятися”, “не потрібно воювати” тощо”, – зазначає професорка.

Певні успіхи кремлівської пропаганди пояснюються ще і помилками української влади. Зокрема, довго недооцінювали вплив російських історичних міфів, повільно переходили на українську мову в освіті та культурі, недостатньо комунікували з людьми тощо. А ще в Україні дуже м’яко ставилися до політсил, які фактично підтримували ворога. Колаборація особливо сильно розвивається тоді, коли людина вважає, що їй за це нічого не буде. Якщо злочин не покарано, то буде рецидив. Що ми і маємо. Ба більше, ідеї «руського міра» навіть можуть видаватися за пошук альтернативного шляху розвитку держави, тобто такий собі плюралізм думок. Але між свободою думки і зрадою – величезна прірва.

На щастя, в Україні в цій сфері є зміни на краще. «Зараз чітко треба відмежувати протиправну, протидержавницьку діяльність. У цьому контексті, мабуть, вперше добре спрацювала РНБО, коли заборонила діяльність в Україні 12 проросійських партій», – впевнена професорка Ніколаєнко.

Але цього недостатньо. Держава і суспільство мають зробити серйозні висновки, бо ціна недалекоглядності – людські жертви.

Алла Мірошниченко, Миколаїв

Джерело: Укрінформ