«Я майже професійний євроінтегратор». Тарас Качка про можливу дату вступу України в ЄС та позицію Угорщини і Словаччини — інтерв’ю

Віцепрем’єр-міністр з питань європейської і євроатлантичної інтеграції Тарас Качка в інтерв’ю головному редактору медіадому NV Віталію Сичу розповів, як насправді йдуть переговори між Україною і ЄС та роботу, яку потрібно виконати нашій країні

«Вступ 1 січня 2027 року виключений. Це просто неможливо», — заявив канцлер Німеччини Фрідріх Мерц. Кілька разів на місяць з’являється нова інформація щодо євроінтеграційних можливостей України — Європейський союз шукає процедуру швидшого вступу нашої країни, подолання вето Угорщини та аргументи для фермерів східної Європи. Які строки вступу виглядають для нашої країни реальними? Та що для цього потрібно зробити — розповів віцепрем’єр-міністр з питань європейської і євроатлантичної інтеграції Тарас Качка.

Останнім часом ми чуємо різні ідеї щодо термінів, форматів вступу України до ЄС. В контексті мирного врегулювання ми неочікувано дізнались, що він може відбутися вже 1 січня 2027 року. Причому незрозуміло, від кого ми це почули. Можливо, від американців. Але ж ми вступаємо в ЄС, а не в США, то нам думка європейців теж, м’яко кажучи, важлива. Потім канцлер Німеччини Фрідріх Мерц сказав, що можете не думати про 2027 рік…

Про 1 січня.

А, тобто, 1 лютого він не відкинув…

Так, ми десь на цій стадії.

Потім з’явилася ідея про частковий вступ, були названі нові дати. Розплутайте нас, будь ласка. Який формат вступу є пріоритетним? Які дати ви вважаєте найбільш реалістичними?

Давайте розберемося з датами. По-перше, євроінтеграція — дико нудна річ. Це світ, який далекий від підприємницької амбітності, інвестицій, гарних проєктів. Але що він дозволяє? Через таку муторність, деталі, квоти, цензування, правила знаходити механізми співіснування для конкурентів, на великому ринку з різними культурами.

І ми з вами за 10 років це досить добре відчули. Бо з 2016 року повністю працює угода про вільну торгівлю, вона до того функціонувала в односторонньому форматі. І за це десятиліття багато хто з українських виробників зрозумів, як там працювати. Досить часто це викликало певне роздратування, антидемпінгові заходи, обмеження, протести польських фермерів, якісь там обмеження. Але це теж досвід для нас.

Я майже професійний євроінтегратор, деколи жартую, що євроінтеграція — це такий талан ідіотів. Тому що це така відірвана від реальності мова. Але і процес вступу в Європейський Союз теж дуже такий розтягнений, там різні стадії, скрінінг, бенчмарки, і це термінологія, яка не перекладається нормальною мовою жодною, це такий Brussels English. Так от 11−12 грудня 2025 року відбувся момент Лютера в євроінтеграції, коли без формального початку переговорів про те, як ми виконуємо вимоги Європейського Союзу відкрили кластери.

Що відбулося? В чому полягає відкриття кластерів? Це таке своєрідне таїнство. 27 держав одностайно благословляють, щоб вони відкрилися. І нам передають вимоги Європейського Союзу. Голосування не відбулося, але вимоги нам передали. Це означає, що держави-члени їх сформулювали, наважились передати, і Європейська комісія тепер стежить, як ми їх виконуємо. На наступному тижні відбудеться друга стадія по тих трьох кластерах з шести, серед яких сільське господарство, енергетика.

Тобто ми ще всі вимоги не отримали?

Отримали. Далі все залежить від нас. Потрібно стовідсотково виконати ці вимоги. Вони не надзвичайні. Як тільки ми це зробили, є час на написання самого договору про умови вступу в Європейський Союз. Це юридична робота, вона теж займає шість-сім місяців. І якщо все робити послідовно, то ми виходимо на 2028 рік, на підписання договору про умови вступу.

Якщо все йде добре?

Якщо ми своє виконуємо. Як тільки ми це написали, підписали, далі йдуть ратифікації. І ось, якщо цю роботу робити не послідовно, а паралельно, то ми можемо зекономити рік. Ми можемо над ним працювати вже зараз. І тоді оця політична амбіція в 2027 році вступити в Європейський Союз може трансформуватися в раціональне рішення.

Після цього ми приєднаємось до ЄС?

Вступ відбудеться після того, як 27 держав-членів ратифікують.

Якщо я вас правильно чую, то в найоптимістичнішому варіанту ми можемо підписати угоду про вступ вже наступного року, а потім йде ратифікація. Ратифікація, якщо не всі розуміють, це 27 парламентів країн-членів, включно з Угорщиною. І вони мають за це проголосувати.

Там біля 100 різних голосувань. У Франції, наприклад, це або референдум, або три п’ятих від повного складу обох палат парламенту. В Бельгії це штук сім ратифікацій в кожній землі, в кожній палаті. Це потребує певного часу.

Ви згадали про Brussels English, про таку нудну лексику, на підтримку цієї тези є Томас Фрідман, тричі Пулітцерівський лауреат. Він колумніст New York Times та називає Євросоюз найнуднішим дивом світу. Бо вони все ж таки тримаються разом, узгоджують усі правила. Але давайте повернемось до дат. У 2027 році ми можемо підписати цю угоду, якщо виконуємо свої умови, а потім все залежить від парламентів усіх країн і політичної кон’юнктури. Зрозуміло, якщо вони ратифікують, це ще може тривати рік або два.

Півтора роки можна брати. Із Польщею це тривало півтора року, а угоду про асоціацію з Україною погоджували два роки.

Добре, тоді я відкидаю питання про частковий вступ та які це несе ризики…

Це дуже важливе питання. Для країн-кандидатів, чи то Україна, чи Чорногорія, чи Албанія, пропонують провести реформи, а потім потрібно почекати 20 символічних років, щоб Європа переконалася — ті реформи прижилися. І тому Мерц каже, що 1 січня 2027 року неможливо приєднатися до ЄС. Але в нас вже є досвід Румунії і Болгарії, які вступили з додатковими інструментами контролю.

Давайте з нами так зробимо.

Ми кажемо, що для нас це машина часу. Ми готові увійти та перебувати під додатковим контролем ці 20 років. Ось чому та звідки з’являється дискусія, що можливо, а що — ні. 

Ми цілимось в повноправний вступ. І це визнання, що Україна пройшла великий шлях модернізації. Повноправне членство дає доступ до фондів та єдиного ринку. Це все важливо. Без цього всього це просто красива картинка. Тому в мене до вас такі питання. А які зміни потрібно запровадити в Україні, щоб повністю відповідати вимогам ЄС? Можливо, є кількісні параметри, наприклад, число затверджених законодавчих актів? Та які напрямки вважаєте найпроблемнішими для нас?

Сьогодні ваші конкуренти статтю написали в Українській правді, де мене цитували в тому сенсі. Перше і найголовніше, що в вересні, коли ми завершили всі скрінінги, коли нас обміряли, перевірили, зважили, оцінили, з’ясувалося, що не так багато нам лишилося зробити. Справді всі ті бенчмарки, які нам виписали, вони по суті говорять про те, що ми маємо доробити свою роботу. В енергетиці ми майже відповідаємо всім вимогам, нам треба дотягти. В транспорті потрібно створити регулятора, але ця дискусія давно ведеться в Україні, ми просто це відкладаємо. Основні речі в аграрній політиці ми зробили, те, що стосується пестицидів, агрохімікатів, інших речей, ми в динаміці дуже гарній наближення. Тому кількісно нам треба зробити багато.

А є якась уявна кількість? Олександр Корнієнко, перший віцеспікер Верховної Ради, сказав, що в нас спроможність Ради складає 150 законодавчих актів на рік, нам треба десь біля 500. Це було рік чи два тому.

Якщо міряти класичними мірками, то нам треба близько 300 законодавчих актів.

Синхронізувати…

Синхронізувати. Ми зараз думаємо над тим, щоб об’єднати багато нормативних актів. Щоб Верховній Раді легше було це пройти. Тому що ми бачимо особливості її роботи…

Ми не бачимо там консенсусу…

Найцікавше, що жодна з цих речей, з цих актів не є чимось революційним. Це лише питання, щоб подолати те несприйняття, яке було раніше до певних історій. Наприклад, найбільш нейтральна історія — це регулятор на транспорті. Всі розуміють, що ми рано чи пізно до цього прийдемо. І це не питання, чи хочемо ми вступити в ЄС або ні.

Але найбільша дискусія в нас буде стосуватися верховенства права. Там теж нема нічого нового. Від нас не очікують нічого з того, що Європейський Союз не вимагає від себе. Вони щороку оцінюють стан верховенства права всередині ЄС. Є рекомендації до Данії щодо декларування доходів, є і у Франції питання і так далі. Такі змістовні вимоги, як до нас, вони висуваються до Польщі, Болгарії, Угорщини, Хорватії та Румунії.

Ми говорили про те, що потрібна ратифікація усіма членами 27 країн. Опозиція Угорщини і Словаччини, ну навіть ворожа позиція зараз вже, до вступу України в ЄС, це надовго? І чи є якісь ефективні способи подолання цього супротиву? Ми знаємо, що в Угорщині зараз вибори, Віктор Орбан має шанс втратити владу, але ми йому трохи допомагаємо зараз. Він зараз набирає, може наздогнати Петра Мадяра, і він виглядає не набагато більш проукраїнським, ніж Орбан. Чи є якісь інструменти це подолати, якщо вони раптом залишаться на цих місцях?

Є уряд Словаччини, в нас з ним добрий діалог та співпраця попри те, що прем’єр-міністр Роберт Фіцо досить різко висловлювався щодо війни, Росії і інших речей. Для них вступ України в ЄС є одним з магістральних елементів політики економічного розвитку Словаччини. Вони розуміють, що це дає країні, особливо східній Словаччині, поштовх для розвитку, більше коштів на інфраструктуру. Тут вони повністю нас підтримують. В нас є проблеми по «Дружбі», але в справжній дружбі в нас все нормально. З Угорщиною проблема системніша і глобальніша. Ця країна на межі випаду з Європейського Союзу через верховенство права.

Це реально?

Це реально. У нас всі знають, що є Ukraіnе facility. Таке facility розроблене для кожної держави — члена Європейського Союзу. Нам, в принципі, запропонували європейську модель фінансування. Так от, якщо для Франції і Німеччини є загальна задача — підтримуйте верховенство права, то Італія, наприклад, має чіткі вимоги реформувати їхню Вищу раду правосуддя. Вони зараз йдуть на референдум, там будуть реформувати прокуратуру і суди. І це просто критерії.

Так от, для Польщі — це набагато важливіше. Це називається Milestone, тобто важливі кроки, які, в принципі, говорять про те, що від їх виконання повністю залежить фінансування. Так от, для Угорщини цей термін називається Super Milestone. Тобто, спочатку вони мають виконати вимоги по верховенству права, щоб комісія повернулася до питання виділення грошей. Вони зайшли надто далеко. І, як не дивно, найбільшим разючим індикатором була ця історія з інкасаторськими машинами, які говорять про те, що воно там не працює. Я про верховенство права. Тому вибори в Угорщині – це про верховенство права. Якщо вони зможуть повернутися хоч в якусь раціональність, ми знайдемо спільну мову. Я з ними спілкувався влітку, з Петером Сіярто.

А як вони, коли не на камери, більш адекватні? Бо виглядають не дуже…

Нормально можна говорити, ми навіть про національні меншини спокійно можемо домовлятися. Вони розуміють, що економічно їм, так само як і Словаччині, вступ України в ЄС вигідний, тому що вони отримають більше торгівлі, більше інвестицій, розвитку регіонів і так далі. І зрештою, для їхньої мегаполітики, захисту угорської спільноти, Україна в ЄС — це створення безкордонового бар’єру існування угорської нації. Їм це все потрібно. В рамках парламентської передвиборної кампанії діалог неможливий, тому він відновиться після 12 квітня. Він точно відновиться. Це буде складно, але це реалістично.

Інше питання, яким шляхом піде Угорщина, тому що вони справді аж занадто далеко зайшли в руйнуванні верховенства права. І тому увага до цього питання у випадку України є такою важливою. Ми маємо показати на своєму прикладі, що ми справді в тому єдиному ціннісному форматі. Це потрібно і європейським політикам, але це також ознака того, що політика в Україні дає більше простору бізнесу для розвитку. Це абсолютно інші світоглядні речі, які дозволяють реалізувати те зростання, про яке говорили.

Вся кампанія Орбана побудована на анти-Зеленський, анти-Урсула фон дер Ляєн. Ви є членами Євросоюзу, отримуєте там кошти, але вся кампанія проти Євросоюзу. Це дивно. І тут у мене такі питання. Я бачив графік з найбільшими донаторами Євросоюзу і найбільшими реципієнтами. Вся північна Європа — це країни, які є донаторами, вони віддають кошти, а вся нова Європа, східна, центральна, — це країни, які беруть кошти. Це і Угорщина, і Словаччина, і Польща. І як їм перспектива вступу такої великої країни, як Україна, в Євросоюз? Зрозуміло, що це вплине на ринок цих фондів, і буде перерозподіл на користь України. Наскільки це великий чинник для них і чи це може їх засмучувати? Яким чином це формує їх зовнішню політику? Ми бачимо, як бігають фермери польські і решта.

Насправді — це одне з найбільш важливих питань, де Україна виграє. Наше сільське господарство трансформувалося і стало успішним без всіх тих дотацій, які отримали польські ферми. І тому ми набагато доросліші, ніж часом бізнес-спільноти наших сусідів. Якби вони вступали зараз в Європейський Союз, це, можливо, змінювало б саму політику. Тому що це не про кількість грошей, мільярдів і так далі.

Питання полягає в тому, що вся трансформація наших сусідів будувалася від ранніх 1990-х, від перших днів колапсу Радянського Союзу, на тому, що Європейський Союз проспонсорує всі ці речі. Це створило таке супер-утриманство. Тобто зараз політична дискусія навіть в Польщі нормалізувалася. Ми ведемо дуже важливий діалог з польськими фермерами, дуже акуратний і зважений, але ми розуміємо, що для них це не питання втрати 10% чи 20%. А сам факт того, це така тривожність, яку треба вже лікувати. Вона стає політичною, бо вони бояться, що ми на щось претендуємо. І наш посил полягає в тому, що ми не претендуємо на те, щоб щось в них забрати. Наша задача знайти формулу, коли і вони розвиваються, і ми розвиваємось, і це можливо. Проблема полягає в тому, що це питання стало надто політичним. Як тільки ми заспокоюємо і починаємо раціонально говорити, рішення знаходиться. І от з Польщею ми ближче, по аграрці ближче, по транспорту ще треба попрацювати. З Угорщиною це, бачите, зашкалило до рівня оцих постерів. Тобто це гіперполітизова річ. Воно має здутися. Ми маємо разом попрацювати, щоб повернутися до нормальної роботи. І там з’явиться розуміння, що ми не загрожуємо нічим. Ні по бюджету, ні по якійсь частці ринку й інших речах. Ми насправді вирішуємо всі структурні проблеми європейської економіки.

Ви згадали про тривожність поляків. Ми вже мали першу узгоджувальну зустріч про агрофорум. Вони хочуть п’ять годин сидіти в підвалі, бо перший раз приїдуть до Києва та дуже бояться. Я їм відповідаю, що розумію їхню тривожність, але давайте ми посидимо нагорі, ви бачите як ми живемо і працюємо, якщо буде тривога, ми підемо в підвал. Але це була тривожність поляків.

Тоді фінальне питання про human resources. Як вступ до ЄС може вплинути на ринок праці, на міграцію робітників? Ми пам’ятаємо, коли Польща чи країни Балтії вступали до ЄС, багато хто поїхав до Британії, Ірландії, Швеції. Там, де вищі зарплати. Чи є в нас якісь очікування з цього приводу? А з іншого боку мені кажуть, що деякі представники з Латинської Америки, вони дивляться на те, що Україна скоро стане членом Євросоюзу, це буде крутий паспорт і можна сюди переїжджати. Люди, які воюють, багато колумбійців, вони в Харківській області, і для них це вже чинник. Є якісь очікування, прогнози, як це вплине на ринок праці, на людей? Той факт, що ми вступимо і будемо конкурувати зарплатами зі шведами, з ірландцями?

Я просто згадав, що близько 20 років тому в Польщі з’явилися білборди, що два мільярди людей на планеті мріють жити в Польщі.

Польськоцентричні білборди.

Але за 20 років суспільство в Польщі помінялося теж.

І повернулося багато поляків звідти. І Польща теж досить специфічна історія, тому що перша хвиля в них міграції від них була ще в 1970-х роках. В них був партійний генсек комуністичний, який дозволив виїжджати на роботу. І вони повернулися в 1990-ті. Це було активне перше підприємницьке покоління. Тому це свідчення того, що економічна міграція, якщо вона справді економічна, має великий шанс для повернення.

Я думаю, яким би не був статус українців як громадян Європейського Союзу, все одно вони будуть зацікавлені повернутися до нас. Україна буде привабливою для трудової міграції, в принципі міграції.

Те, що було на початку війни великою обіцянкою, що весь світ нам допоможе відбудуватися після війни, зараз це вже одна з опор майбутнього миру. Це притягує людей з усього світу. Плюс кліматично ми достатньо привабливі, культурно привабливі. Тому і вступ до Європейського Союзу на це спрацює.

Але всередині Європейського Союзу кейс України буде надзвичайно цікавим. У випадку Польщі Німеччина захищалась від польської робочої сили. Але у випадку України і Польща, і Німеччина, і Чехія дуже потребують української робочої сили. І може статися ситуація, коли ми будемо конкурувати вже всередині Європейського Союзу за українців, як за здібних працівників із потрібними навичками.

Джерело: NV