Час працює не на Україну, але біженці повертатимуться у випадку достойних умов життя – соціологиня Євгенія Близнюк

Український ринок праці вже відчуває нестачу кадрів. Однією, чи навіть головною причиною цього є виїзд мільйонів українців після початку повномасштабного вторгнення. За різними оцінками, за кордон виїхало від 4 до 6 млн людей. Кадровий голод — лише миттєвий ефект, у довгостроковій перспективі країну може очікувати серйозна демографічна криза. Аби з’ясувати, які є варіанти повернення вимушених переселенціві та чи хочуть вони цього,  поговорив з Євгенією Близнюк, соціологинею, засновницею дослідницької компанії Gradus Research, що постійно моніторить настрої українців у межах країни та за кордоном.

Скільки відсотків українців готові повернутись і від чого це залежить

Які наразі настрої українців, вимушених переселенців за кордоном? Який відсоток з них планує повертатись?

Ми постійно проводимо моніторинг настроїв українців, які опинилися за кордоном, принаймні двічі на рік, подекуди частіше. Станом на зараз 63% опитаних українських мігрантів кажуть про твердий намір повернутись після завершення війни.

Ця цифра останній рік тримається плюс-мінус на одному і тому самому рівні. Навіть події осені, коли люди очікували результатів контрнаступу, але не побачили їх, не вплинули на наміри повертатися, тобто вони доволі високі, як на мене, звісно.

Тим часом, за різними оцінками, 25-30% наших мігрантів мають намір залишатися в країнах тимчасового захисту.

Проте всі наші респонденти говорять, що це буде сильно залежати від строків, коли буде можливе повернення, і від контексту.

В цілому, можу сказати, що доволі невисокий відсоток мігрантської спільноти абсолютно вільно і успішно інтегрувався до європейського життя, бо це і незнайомі мови, і незнайомий контекст. Проте, звісно, чим більше часу проходить, тим більша інтеграція відбувається.

Якими є основні фактори, що зупиняють повернення людей до України?

Основний фактор – це безпекова складова. Наприклад, або закриють небо, або вщухнуть активні бойові дії, можливо, припиняться ракетні обстріли.

Другий фактор – економічна, фінансова складова, бо люди, які повернуться в Україну, мають знайти тут роботу і отримати відповідний рівень життя. Саме на ці дві складові переважно дивляться наші мігранти.

Але є й третя – впевненість у майбутньому для себе та своїх дітей. В Україні майбутнє виглядає зараз дуже непевно, сталої картини немає, і, звісно, багато сімей, багато жінок з дітьми обирають зрозумілу картинку майбутнього для своїх дітей в Європі.

Як медіа впливають на повернення українців

Наскільки впливовими є медіа? Скажімо, статті про новий наступ на Київ чи песимізм щодо майбутнього країни?

Звісно, коли люди читають про можливий повторний наступ на Київ, чи про взяття Харкова, чи про наступ росіян по всій лінії фронту, це суттєво відкладає можливість повернення. Більше того, мігранти за кордоном песимістичніше оцінюють перспективу тривалості війни.

Якщо переважна більшість українців всередині України оцінюють її як один-два роки, то українці за кордоном думають, що війна розтягнеться на багато років.

Як працевлаштування українців зупиняє їх від повної інтеграції в країнах ЄС

Приблизно 80% переселенців — жінки. Дві третини мають вищу освіту. Наскільки впливовим фактором є їхня працевлаштованість на достойному рівні? Бо зазвичай ці позиції нижчі, ніж вони мали в Україні.

Наші опитування показують, що переважна більшість українців, які знайшли роботу за кордоном, отримали позиції на мінус один-два рівні нижче, ніж вони мали в Україні. І за рівнем посади, і за розміром заробітної плати.

Переважна більшість українців працюють у сервісній сфері в країнах Європи, і дуже мало тих, хто працював за фахом в Україні і отримав таку можливість в країнах Європи.

Тобто це теж може ставати фактором повернення, бо все ж таки кваліфікація і продуктивність в Україні може приносити більший дохід.

Ви робите багато опитувань і для бізнесу. Наскільки бізнес взагалі турбує питання повернення українців?

Питання повернення дуже всіх турбує, бо бізнес зараз переживає гостру кризу людського капіталу, особливо нестачу кваліфікованої робочої сили. Це зумовлено багатьма факторами: і виїздами, і переїздами, і мобілізацією.

Зараз це питання звучить на всіх конференціях, де бізнес збирається обговорювати свої нагальні проблеми і перспективи. Точно можу сказати, що бізнес масово переглядає підходи до роботи зі співробітниками.

Дуже багато компаній фокусуються на вирощуванні кадрів кваліфікованих працівників з наявного людського капіталу. Всі вимушені залучати людей віддалено, тобто, рекрутувати тих самих українців, які опинилися в Європі.

І так чи інакше багато великих компаній дивляться на міжнародний ринок робочої сили. Тобто наймати співробітників азійських, чи південних, чи західних країн стає нормальною практикою.

Чи може бізнес вплинути на мотивацію переселенців повернутись

Чи є у бізнесу важелі, аби повертати людей, можливо, кваліфіковані кадри? Саме не на рівні держави, а на рівні приватному. Чи саме питання безпеки – зараз номер один?

Мені видається, що це не задача бізнесу. Тобто бізнес не впорається з задачею повернення людей. Якісь точкові кейси є, і будуть точно. Але має відбутися реалізація системної програми по поверненню мігрантів додому.

Знаєте, ринок міграційний, це все ж таки ринок, перш за все. Люди прагнуть і будуть шукати для себе і для своїх сімей найкращі умови.

Тобто Україні доведеться конкурувати з країнами Європи за своїх людей. Країни Європи теж зацікавлені в українських дітях і в українських мігрантах. Бо це не секрет, що в них така сама демографічна криза, як була у нас до війни.

Чи можемо ми реально конкурувати з можливостями та рівнем життя, які надає, наприклад, Німеччина, де вже перебувають понад мільйона українців?

До слова, українці в Німеччині можуть отримати безкоштовне житло і фінансову допомогу з безробіття – 502 євро на місяць

Я переконана, що шанси є. Перш за все, Україна надає комфортне ментальне оточення: рідна мова, зрозумілі правила життя в суспільстві, зрозумілі правила гри.

У Німеччині треба прожити десятиріччя для того, щоб стати своїм. І то не факт. Тому Україна, як країна походження, як країна рідна, вона точно буде привабливою.

Тут скоріше йдеться про те, що потрібно прибрати негативні фактори. А приваблювати Україні своїх рідних громадян точно є чим.

Тобто український патріотизм у цьому разі серйозно грає на руку?

Це не патріотизм, це внутрішній комфорт, комфорт життя. Як я казала, ринок людського капіталу — це теж ринок. Якщо у рідній країні на голову не падають ракети й є можливість заробляти пристойні гроші і дозволити собі відповідний рівень життя, люди повертатимуться. Я переконана в цьому.

Я переконана, що шанси є. Перш за все, Україна надає комфортне ментальне оточення: рідна мова, зрозумілі правила життя в суспільстві, зрозумілі правила гри.

У Німеччині треба прожити десятиріччя для того, щоб стати своїм. І то не факт. Тому Україна, як країна походження, як країна рідна, вона точно буде привабливою.

Тут скоріше йдеться про те, що потрібно прибрати негативні фактори. А приваблювати Україні своїх рідних громадян точно є чим.

Тобто український патріотизм у цьому разі серйозно грає на руку?

Це не патріотизм, це внутрішній комфорт, комфорт життя. Як я казала, ринок людського капіталу — це теж ринок. Якщо у рідній країні на голову не падають ракети й є можливість заробляти пристойні гроші і дозволити собі відповідний рівень життя, люди повертатимуться. Я переконана в цьому.

«Зараз неможливо сказати, скільки людей повернеться»

Зрозуміло, що ніхто з нас не знає, коли точно закінчиться війна. Але тепер у нас два-три тижні перетворилися на два-три роки. І якщо говорити ще про два-три роки, то що може статися з цими 65%?

Це дуже складне питання. Ну, неможливо сказати, скільки людей повернеться. Можливо, на нас чекає друга хвиля міграції, якщо справи підуть погано і дійсно атаки активізуються.

Ніхто не убезпечить нас від того, що ще кілька мільйонів не поїдуть. Тому немає ніяких прогнозів з цих питань, оскільки ситуація дуже динамічна і люди вирішують тут і зараз.

Всі українці — і в Україні, і за її межами — зараз живуть в умовах дуже короткого горизонту планування. Тобто у людей відсутнє сприйняття перспективи — що буде через два роки.

Джерело: ThePage