Можна хейтити лише біженців за кордоном: як змінилися Українські “срачі” з 2022 року

стрес

Ледь не єдиним соціально допустимим об’єктом хейту з-поміж соціальних груп стали “ті, хто виїхав з України”. Але владі, як і раніше, “прилітає” майже у будь-якій сварці. Представляємо результати повторного дослідження ліній розділення в українському суспільстві і впливу, який на них чинять онлайн-дискусії.

Наскільки наші звичні сварки в соціальних мережах поглиблюють реальні лінії розділення між українцями? 

Чи справді, посварившись в інтернеті, ми потім не захочемо мати деякі групи українців за сусідів, співробітників або членів родини? Чи може навпаки, ми випускаємо пару, і знаходимо в цих суперечках аргументи для співпраці?

Наблизитись до відповіді на ці запитання дозволяє нове дослідження ГО CAT-UA (Communication Analysis Team – Ukraine), яке ми провели на замовлення ГО “Інтерньюз-Україна” в межах проєкту “Зміцнення правдивості, прозорості та демократії для протидії дезінформації”, що втілюється за підтримки уряду Канади.

Дизайн дослідження

Це повторне дослідження ліній розділення, проведене для того, щоб порівняти результати з 2022 роком, коли ми виконали таку роботу вперше. Як і в 2022 році, було обрали 8 максимально відмінних одна від одної скандальних тем 2025 року та виокремили щонайменше по 350 найпопулярніших дописів на ці теми у соцмережах – а саме, в Facebook, Instagram, Twitter, YouTube, Telegram, Vkontakte, TikTok, BlueSky, Threads, VK.

Перелік тем для дискусій такий:

  1. Декриміналізація СЗЧ і продовження термінів повернення з нього;
  2. Виїзд та повернення з-за кордону: кейси жінок, які прагнули повернутися, тадозволу на виїзд юнаків;
  3. “Картонкові протести“;
  4. Скандал в УКУ щодо поселення до гуртожитка Парасці Курочкиній;
  5. Санкції РНБО проти П.Порошенка;
  6. Проросійські висловлювання блогерок А.Алхім та А.Кускевич;
  7. Звинувачення М.Берлінської щодо розкриття даних виробників дронів;
  8. Вбивство військовослужбовця ТЦК у Львові.

Далі за допомогою ручного кодування було виявлено об’єкти обвинувачення кожного допису, ключові меседжі цих дописів, наявність мови ворожнечі і розуміння позиції опонента, емоцію обвинувачення, а також публічну позицію автора у війні: проукраїнську чи проросійську.

Проти влади і проти всіх

Є дві базові речі, які з 2022 року не змінилися: це, напевно, два найбільш небезпечні фактори.

1. Кожна онлайн-суперечка поглиблює одразу декілька ліній розділення в українському суспільстві. Варто суперечці зародитися, вона одразу тригерить людей, які невдоволені не тільки безпосереднім винуватцем подій, але й іншими соціальними групами чи інституціями. 

Наприклад, суперечка про вбивство військовослужбовця ТЦК у Львові змусила нас сваритися у таких парах: громадяни –ТЦК; свідомі громадяни –ухилянти; громадяни –влада, зокрема військові –влада. 

А історія про обвинувачення М. Берлінської – в таких: громадяни –волонтери; громадяни –влада; прихильники П.Порошенка – прихильники В. Зеленського; ті, хто довіряє волонтерам –ті, хто не довіряє.

2. Влада і далі залишається основним об’єктом критики: їй “прилітає” фактично у будь-якій сварці. За що українці би не почали сваритися, винною все одно буде вона. Єдиний виняток з досліджуваних дискусій – це скандал в УКУ: в суперечці між прихильниками і супротивниками дотримання прав ЛГБТКІ+ закидів до влади не звучало. А у всіх інших кейсах владу так чи інакше критикували. Ідеться не лише про кейси на кшталт санкцій проти Порошенка чи “картонкових протестів”: там обвинувачення влади природне. Але й у кейсах на кшталт вбивства військового ТЦК у Львові, і навіть проросійських висловлювань блогерок владі дорікали.

Політика в топі

Та все ж багато речей з 2022 року змінилося. Чотири роки тому ми найбільше сварилися за ті теми, які лежали в основі піраміди Маслоу: максимальне охоплення отримували сварки щодо відключення електроенергії, щодо біженців і ВПО тощо.

Зараз тема дискусії набагато слабше впливає на її популярність. А головне, що важить – це: чи включилися у вашу сварку політичні сили, і чи почали вони цю тему розганяти?

Тобто, зараз основним рушієм уваги до скандалів стали навмисні політичні кампанії. Найбільші комунікаційні можливості мають такі сили: 

  1. мережа прихильників П. Порошенка;
  2. група каналів та експертів, що виконують доручення Офісу Президента; 
  3. пул проросійських акаунтів в Україні; 
  4. антикорупційна спільнота. 

Коли принаймні одна з цих сил долучилася до розгону обвинувачень у темі, після них часто включаються й топові медіа, новинні канали й умовно “незалежні” топблогери.

В інших темах вони беруть участь епізодично, якщо це відповідає їхнім зацікавленням (як-от Я. Соколова, яка висловлювалася щодо теми проросійських висловлювань блогерок). 

Якщо жодна з організованих сил не підключається до коментування дискусії, та лишається з відносно обмеженою авдиторією.

Цікаво, що спільнота блогерів і блогерок, які поширюють розважальний контент, не має і близько такої потужності, як політичні автори. Ми бачимо це на прикладі тої ж таки історії з А. Алхім. Її політичні важковаговики обговорювали порівняно мало, а дискусія в основному зосереджувалася в акаунтах, що розповідають про моду, селебрітіс і стиль життя. Так от, ця тема отримала охоплення, у 2-3 рази менше, ніж теми, до яких долучалися політсили.Охоплення 350 найпопулярніших дописів у кожній темі

Охоплення 350 найпопулярніших дописів у кожній темі

Рука Москви

Стратегії росіян у розпалюванні хейту також тотально змінилися. Якщо у 2022 році вони намагалися роздути будь-які сварки поміж українців, то зараз вони зосередилися на двох напрямках: топова центральна влада та військові. 

Вони просувають там свій наратив про неспроможність української держави, про бездарність командування, і таке інше.Частка охоплення проросійських дописів від загального охоплення дописів у кожній темі

Частка охоплення проросійських дописів від загального охоплення дописів у кожній темі

Загалом російські пабліки, що працюють на українську авдиторію, були активно представлені як мінімум у 6 з 8 скандальних тем. Але справді великою була їхня участь у тих самих темах, по яких працювали і українські політичні мережі впливів.

Зокрема, найвищою була частка проросійської комунікації у темі “Картонкових протестів”: понад 37% охоплення авдиторії було забезпечено проросійськими джерелами. В цій темі вони працювали одразу на два напрямки: скомпрометувати як протестувальників, так і владу. Раділи протестам та відверто заявляли, що підтримують дестабілізацію в Україні. Окремо проросійські лобісти акцентували на відсутності таких самих акцій проти ТЦК.

А от, наприклад, у темі скандалу в УКУ проросійські джерела фактично не “засвітилися”. Хоча, здавалось би, що може бути більш скрєпним, ніж тема прав ЛГБТ. Але, схоже, навіть ця тема їх зараз не цікавить: усі сили кинуто на Зеленського.

Можливим поясненням таких змін є те, що останні дослідження показують: значною частиною аудиторії цих пабліків, які видають себе за українські, імовірно, є росіяни. Тож їхній вплив на наших громадян обмежений.

Також, можливо, саме тому проросійські акаунти переважно не підбирають меседжів, які зрозумілі або цікаві українцям. Вони просто женуть свою пургу про те, що в Україні все пропало, що влада некомпетентна, і скоро буде підписувати капітуляцію… І єдина сфера, де вони все ж намагаються використовувати меседжі, які вже присутні в інформаційному просторі України, – це військова. 

У темах убивства людини з ТЦК або зміни правил повернення з СЗЧ вони підхоплюють ті закиди, які звучать від самих українських військових – про некомпетентне керівництво, провальну мобілізацію та невдалу військову політику – і просто тиражують їх.

Хейтити соціальні групи стало не модно. Окрім однієї. З половиною

Але найбільшим сюрпризом для нас як для авторів дослідження стало те, що в Україні майже зник хейт окремих соціальних груп. Тобто, вже просто не модно хейтити україномовних чи російськомовних, мешканців Сходу чи Заходу, виборців П. Порошенка або В. Зеленського… Хоча у 2022 році такого хейту було вдосталь. Але зараз навіть мережа каналів “Європейської солідарності” цурається риторики на кшталт “наголосували…” – всю критику спрямовують особисто на Президента України, а не на його електорат.

Кого ж тоді критикують у цих сварках? 

Окрім влади, про що ми вже написали вище, головною мішенню часто стають конкретні винуватці проблем: Український католицький університет, проросійські блогерки, підозрюваний у вбивстві військового ТЦК… 

Словом, маємо на диво дорослий підхід: критикувати конкретну людину, яка, імовірно, допустила помилку, а не всіх таких, як він.

Більше того, у багатьох темах з’являються ті, хто “хейтить хейтерів”. Тобто, об’єктами їхніх звинувачень стають ті, хто розпалює дискусії замість того, щоб зосередитися на підтримці Сил оборони. Особливо помітний такий меседж у темах, в яких є нападки на суспільних авторитетів на кшталт волонтерів.

Звичайно, окремі приклади хейту соціальних груп у мережі зустріти можна. А. Алхім зневажливо відгукувалася про україномовних, а А.Кускевич – про мешканців Заходу України. Але їм одразу за такі висловлювання “прилітало”. Вони отримували купу суспільного осуду, і зрештою мусили навіть виїздити з країни.

Але є у цього тренду один величезний виняток. Українці можуть собі дозволити публічно критикувати тих, хто виїхав за межі нашої держави. Яскравий приклад – депутат Верховної Ради О. Дунда. Він заявив, що біженці, які не повертаються в Україну, більше “політично не є українцями”. І його за ці висловлювання не просто не “закенселили” – ні, ці слова активно цитували різні медіа. І зрештою це йому пішло тільки на плюс в плані впізнаваності.

Включеність топових проросійських авторів у цю тему виглядає помірною – вони писали не надто багато окремих дописів на цю тему. Але багато авторок, які у своїх соцмережах оголошували, що планують повертатися в Україну, нарікали, що російські боти приходять до них у коментарі і починають їх дуже грубо засуджувати і висміювати. Тобто, в цій темі росіяни працюють більше точково, а не на загальну авдиторію.

Ну і ще одна специфічна лінія розділення, де публічний хейт також можливий – це “війна” між “ухилянтами” та військовослужбовцями ТЦК. І щодо одних, і щодо других є величезна кількість дуже емоційної критики, приблизно однакова за охопленням, але все ж не така помітна, як у випадку з біженцями. І у одних, і у інших є потужні групи підтримки, в тому числі серед топових блогерів.

Що з цим робити?

В 2022 році ми рекомендували, за результатами першого дослідження ліній розділення, створити державний орган, який би опікувався злагодою серед українців. На жаль, ми навіть уявити не могли, що влада вирішить створити такий покруч, як МінЄд. Який дискредитував ідею діяльності таких органів влади.

Однак загалом ця потреба нікуди не ділася. Комусь потрібно створювати і просувати об’єднавчі наративи, з якими не зможуть не погодитися всі сторони дискусії. Комусь потрібно заохочувати учасників дискусій демонструвати розуміння позиції опонента. Заохочувати вважати поганим тоном мову ворожнечі. Нагадувати, що критикувати треба окремих персон, які зробили щось помилково чи шкідливо, а не всіх представників соціальної групи скопом.

Ну і про фокус росіян саме на компрометації влади треба говорити відкрито. Адже саме кремлівська пропаганда просуває меседжі: 

а) що влада, а не росіяни, винні в усіх проблемах українців;

б) що треба припиняти слухати владу й погоджуватися на вимоги росіян. 

Та й загалом, бажання росіян роздувати українські конфлікти має стати загальновідомим. В Україні і досі недостатньо прокомунікована очевидна російська мета розділяти українське суспільство. Зокрема, й по темі ТЦК та біженців.

А найважливішим напрямком має стати подолання ліній розділення між тими, хто виїхав, і тими, хто лишився.

Якщо влада не зможе передати повноваження МінЄду іншим структурам – то цією темою мають опікуватися і громадянське суспільство, і бізнес, і самі медіа.

Артем Захарченко, “Українська правда”