Що на Луганщині: окупація і спроба знищення всього українського

Українські захисники впритул наблизилися до кордонів Луганської області. Єдиного, майже повністю окупованого регіону станом на кінець вересня. Про те, що відбувається на території, яку поки що не контролює українська держава, і як розкидала доля мешканців області – у новому матеріалі з циклу “Життя регіонів в умовах війни”.

Ситуація на окупованих територіях: тотальна пропаганда і жахлива гуманітарна ситуація

Практично всі населені пункти Луганської області зайняті військовими силами противника. На місцях діють окупаційні “адміністрації”. Сформовані вони переважно з числа колаборантів та росіян, яких відправили у “відрядження” в Україну.

Левову частку свого часу “адміністрації” витрачають на пропаганду. Розповідають, як “налагоджується” життя і постійно скаржаться на ЗСУ, які, за їх версією, заважають будувати нове життя. У місцевих пропагандистських листках роблять акцент на ремонтах, розмінуваннях, культурно-спортивних заходах і описують жахи “обстрілів нацистів та бандерівців”.

Про що писати і коли, залежить від вказівок Кремля. Показовий кейс – псевдореферендум. До 18 вересня про нього майже не згадували. Ця тема майже зникла з інформаційного поля. Аж раптом 19 вересня пішла нова хвиля. Полетіли заяви та звернення про “необхідність негайного проведення референдуму”, при чому у такому, махровому і пафосно-бюрократичному стилі. Окупанти навіть анонсували відкриття багатоканальної телефонної гарячої лінії, куди начебто можна було зателефонувати з усіх питань щодо процедури голосування на “референдумі”.

Загалом стратегія “промивання мізків” на окупованій Луганщині, мабуть, мало чим відрізняється від інших окупованих територій. Росіяни відрізають місцевих мешканців від українського інформаційного поля, позбавляють доступу до новин з фронту і користуючись складною гуманітарною ситуацією усіляко нав’язують свою картинку світу.

Ну і звісно, знищують все українське. Зокрема, перед початком навчального року з шкільних бібліотек вилучили всі книжки, написані українською мовою. І це стосується не лише художньої літератури, а й навчальної та методичної. У школах впроваджується класна година, де діти мають вчити та виконувати гімни рф та так званої ЛНР.

В Станиці Луганській на шкільній лінійці виступив так званий “міністр освіти лнр”, якого до Луганська відкомандирували з Москви. Також у школи майже знищених російською артилерією міст “командирували” вчителів з Росії. Водночас в тому ж Сєвєродонецьку окупанти не змогли до початку навчального року відкрити жодну школу. Хоча перед повномасштабним вторгненням в Сєвєродонецькій громаді працювали 22 заклади середньої освіти.

Щодо гуманітарної ситуації, то вона в Луганській області близька до катастрофи.

Там, де проходила активна фаза бойових дій, досі немає електрики, газу, водопостачання та каналізації. Деінде окупанти намагаються зробити показові проведення газу. Але технічно зробити це можна хіба в окремих вцілілих будинках. Подати воду, полагодити каналізацію неможливо, оскільки вся інфраструктура зруйнована внаслідок обстрілів.

Є окремі спроби відновити житло і замінити дахи. Зокрема в Сєвєродонецьку, подібні роботи виконують фірми з Інгушетії. Також до підсобних робіт залучають місцевих мешканців. Але через брак будівельних матеріалів роботи не завершили і тепер будинки в сезон осінніх дощів стоять просто неба без дахів.

З опалювальним сезоном теж все зрозуміло. Його просто не буде. Начальник Луганської військової адміністрації Сергій Гайдай попередив, що навіть у разі швидкої деокупації регіону, повертатися додому у холодну пору року не варто, оскільки відремонтувати систему теплопостачання до зими просто не вдасться.

Чим займаються законні місцеві органи влади у період окупації регіону

Наші місцеві чиновники, які перемістилися у відносно безпечні регіони країни, зараз більше зосередилися на створенні гуманітарних хабів для допомоги переселенцям з Луганської області.

Наразі працює 25 хабів у 15 регіонах України. Станом на 01 липня 2022 року вони відзвітували про надання допомоги 182 тисячам переселенців з Луганщини. Або близько 9% від усіх мешканців, які на початку року проживали в області.

Окремо потрібно розповісти історію створення військових адміністрацій у громадах Луганської області. 31 березня 2022 року у відповідності до норм Закону України “Про правовий режим воєнного стану” на території Луганської області з’явилися перші військові адміністрації. Так, указом Президента України «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Луганській області» були утворенні Кремінська та Рубіжанська військові адміністрації. А трохи пізніше – 10.06.2022 була утворена Лисичанська міська військова адміністрація. Цікаво, що якщо в перших двох громадах військові адміністрації замінили органи місцевого самоврядування, то у випадку з Лисичанськом була замінена військово-цивільна адміністрація.

В середині вересня Сергій Гайдай повідомив про ухвалення рішення про створення військових адміністрацій в усіх громадах Луганщини. Одним з аргументів на користь такого рішення стало те, що “значна кількість депутатів органів місцевого самоврядування співпрацювали з окупантами, і майбутні сесії неможливо буде провести”. Заява гучна і досить контраверсійна. Невже понад 50% місцевих депутатів стали колаборантами? Якщо так, тоді це значне число, адже у 2020 році місцеві вибори пройшли у 18 громадах 4 міських, 11 селищних та 3 сільських. Загалом, було обрано близько 450 місцевих депутатів.

Тим часом 23 вересня вийшов Указ Президента України, яким було створено 4 військових адміністрації на базі колишніх ВЦА Щастинського району (Нижньотеплівська, Станично-Луганська, Широківська та Щастинська громади) та 16 військових адміністрації, що замінили колишні органи місцевого самоврядування. Відповідно, станом на зараз, в Луганській області створено 23 військових адміністрації та 3 військово-цивільних адміністрації.

За словами Сергія Гайдая, у разі деокупації регіону керівники військових адміністрацій зможуть практично миттєво ухвалювати рішення, не шукаючи підтримки місцевих депутатів, частина з яких просто втекли в росію.

Мотиви благородні, водночас самі рішення не є бездоганними. По-перше, законодавство про місцеве самоврядування потребує адаптації до умов воєнного часу.

По-друге, діяльність і термін роботи таких тимчасових органів, як військово-цивільні адміністрації повинні ґрунтуватися на прозорих та зрозумілих безпекових критеріях – аж до моменту переходу до повноцінного самоврядування. Оскільки, якщо військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування, то терміни існування військово-цивільних адміністрацій є достатньо розпливчатими через те, що повноваження їх мають припинитися у день відкриття першої сесії новообраної ради. Очевидно, що навіть у випадку припинення воєнного стану, неможливо буде швидко провести вибори на деокупованих територіях і на заміну військових адміністрацій будуть створені адміністрації військово-цивільні, термін існування яких зараз обмежений лише доброю волею тих, хто їх створив.

Більш того, на законодавчому рівні варто прописати формати обов’язкової співпраці військових або військово-цивільних адміністрацій з громадянським суспільством. Щоб не виникало ситуацій, коли у зв’язку з воєнним станом очільники адміністрацій всі справи вирішують за “зачиненими дверима”, без залучення активних громадян.

Тим паче такі сигнали є. У нещодавно створеному обласному координаційному штабі з питань деокупованих територій області виділили місце лише для голови Луганської обласної організації Товариства Червоного Хреста України (за згодою). І все. Інших представників громадськості обласна влада там не бачить. Навіщо роз’єднувати людей, коли їх варто гуртувати навколо однієї мети – перемоги і розбудови України?

Де і як живуть переселенці з Луганщини

Як вже було сказано вище, місцева влада Луганщина допомогла у розгортанні гуманітарних хабів мешканцям області у різних регіонах. Вони забезпечують переселенців продуктовими наборами та гігієнічними засобами. Набори можна отримати як в самих хабах, так через поштову доставку.

Зворотний зв’язок у людей різний. Хтось дякую за підтримку. А хтось скаржиться, що доступ до цієї допомоги суттєво обмежений і очікувати її потрібно декілька місяців. Є й ті, хто не задоволений методами комунікації з боку працівників таких хабів. Окремі мешканці Луганщини зазначають також, що найбільшою проблемою наразі є складнощі з орендою житла та його непомірна вартість. Через це дехто навіть готовий повернутися на окуповану територію, якщо його житло вціліло.

Між тим, у різних громадах намагаються допомогти адаптуватися переселенцям. Зокрема, 9 вересня в Дніпрі та 24 вересня в Одесі відбулись «родинні зустрічі» для ВПО з Луганщини, що були організовані за підтримки Луганської військової адміністрації. На зустрічі дорослі й діти брали участь в майстер-класах, підспівували українським зіркам на концерті та обмінювались мріями про Перемогу. А 10 вересня в Дніпрі відбувся традиційний для Луганщини Фестиваль думок. Цього року в рамках офлайн частини фестивалю було проведено три дискусії та арт-терапія.

До слова, Дніпровщина прийняла близько п’ятдесяти тисяч жителів Луганщини. Інші громади теж намагаються робити щось для адаптації переселенців, але поки це скоріше несистемні заходи.

Трохи краща ситуація з освітою для дітей. Частина дітей пішли у школи в тих громадах, куди переїхали батьки. Інші можуть навчатися у своїх класах в онлайн режимі.

За інформацією Луганської військової адміністрації, понад 28 тисяч дітей навчаються в 130 школах Луганщини у дистанційному форматі, 957 з них пішли у перший клас.

Навчання проводять понад 2,8 тис вчителів. Понад тисячу вчителів з Луганщини отримали ноутбуки, щоб мати можливість виходити на зв’язок зі своїми учнями.

Бізнес: з окупації вдалося виїхати одиницям

На жаль, підприємства Луганщини не входять в перелік лідерів серед релокованих компаній. Проте, майже 80% підприємців евакуювалися з Луганщини. Частина ж підприємств були зруйновані, або ж не встигли виїхати з окупації. До повномасштабного вторгнення Росії в області діяло більше 22 тисяч суб’єктів господарської діяльності.

Показовий приклад – ситуація з ТОВ “Нібулон” та ПрАТ “Агротон”, найбільшими агрокомпаніями Луганщини. Після окупації їх активи були захоплені російським підприємцем з Краснодару. У “Агротоні” на почату року залишалося 20 тисяч тонн врожаю минулого року. Зараз на полях агрофірми на території Луганщини зібрано ще 200 тисяч тонн, однак все це вивезено в рф.

Теж саме з продукцією “Нібулона”. Зараз аграрії Луганщини співпрацюють із міжнародними організаціями, які можуть відстежити повний маршрут перевезення вкраденого зерна. Відповідна інформація буде передана до міжнародних судів. Крім того, у “Агротона” забрали 40 одиниць автомобільного транспорту. Техніку з Новоайдарщини одразу перегнали до Перевальська, її відстежили за допомогою GPS.

Висновки

Очевидно, що Луганщина, яка була до початку широкомасштабного вторгнення, залишилася винятково у пам’яті людей. Зараз вона понівечена, побита. По ній тупцюється ворог, він намагається знищити все українське.

Зараз усі надії пов’язані з деокупацією регіону. Останні новини щодо просування наших військових у бік кордонів Луганської області додають оптимізму. Віримо, що після Харківщини українські захисники звільнять і Луганщину, а у нас всіх з’явиться можливість почати працювати над розбудовою регіону.

Олена Ніжельська, регіональна координаторка Національної платформи стійкості та згуртованості в Луганській області

Джерело: “Лівий берег”