«А де під час війни був ти?» Соціолог Володимир Паніотто – про нові лінії поділу українців

Меми про тотальну зраду, яка живе в головах українців, насправді мають небагато підстав. Після 24 лютого 2022 року українці демонструють значний рівень довіри до влади, вірять у перемогу та навіть почуваються щасливими. Все це не схоже за «зрадофільство» та «непозбувну бентегу», про які ми любимо жартувати. Водночас слід взяти до уваги і те, що респонденти, спілкуючись з соціологами, хочуть здаватися хоча б трохи кращими, ніж вони є. Про це «Главком» говорить із генеральним директором Київського міжнародного інституту соціології Володимиром Паніотто. Він коментує останні дослідження КМІСу і допомагає скласти портрет середньостатистичного українця на третьому році великої війни. Отож, якими ми є?

Нова соціальна диференціація

Без сентиментів ставимося до жителів окупованих територій та тих, хто виїхав за кордон. Але толеруємо внутрішньо переміщених осіб

«Непокоїть мене те, – каже Паніотто, – що нині закладаються підстави для нової соціальної диференціації. За принципом «а що ти робив» або «де ти був під час війни?». Особливо це стосується мешканців тимчасово окупованих територій. Держава не виробила єдиної політики щодо таких осіб. Шкарлет (колишній міністр освіти – «Главком») колись пригрозив, що всі вчителі-колаборанти відповідатимуть перед законом. А Верещук (віцепремʼєр-міністерка України з питань реінтеграції – «Главком») говорила, що головне – це врятувати життя. То що робити після деокупації тим, хто не виїхав вчасно на підконтрольну територію: готуватись до тюрми чи тікати слідом за росіянами?».

Водночас, каже він, ставлення до тих, хто побував в окупації, все одно є непоганим. Принаймні, істотно кращим, аніж до росіян, які є громадянами України. (Про тих росіян, що є громадянами РФ, і мова не йде, уточнює Паніотто, вони очолюють список антипатій). І все-таки, коли під час одного з опитувань прозвучало питання, що робити з лікарем, який працював в окупації за російськими методиками, 25% опитаних сказали, що його треба судити. А віддати під суд вчителя в аналогічних умовах були ладні 50% респондентів.

На яку соціальну дистанцію готові допустити жителі України представників соціальних категорій

Тут і далі – дані КМІС

Українці, веде далі Паніотто, гірше ставляться до тих співвітчизників (і особливо – до чоловіків), які з початком повномасштабного вторгнення виїхали за кордон, аніж до внутрішньо переміщених осіб. Стосовно перших побутує уявлення, що «вони по європах насолоджуються життям, а ми тут страждаємо». «Це може бути згодом однією з причин їх неповернення», – зауважує соціолог. А щодо внутрішньо переміщених осіб, то 90% ставиться до них цілком нормально (72% позитивно, 18% нейтрально), причому «їхні власні оцінки того, як до них ставляться, є навіть кращими від оцінок, які ставлять їм мешканці регіонів, де вони перебувають: 77% вважають, що до них ставляться позитивно, а 19%, що нейтрально», – каже він.

І ще цікавий момент: етнічних росіян в Україні стає все менше. Ні, це не означає, що вони масово емігрують до РФ, хоча певний відсоток тих, хто виїхав туди з окупованих територій, теж є. Просто люди перестають себе ідентифікувати росіянами, і зараз «з колишніх 17% залишилось 2-3%», – говорить Паніотто.

Ставлення до представників різних націй ілюструє дослідження, проведене іще восени минулого року. Нині поляки, які тоді були українцям найближчими, посядуть інше місце, прогнозує Паніотто. Пересічний респондент, пояснює він, не буде розбиратися у тому, як російські наративи абощо збили з пуття польських фермерів. Для нього відбувається медіаподія, яка в загальних рисах полягає в тому, що сусіди почали нам шкодити. І це відіб’ється на ставленні до поляків, вважає експерт.

Ставлення до військових

Любимо армію, віримо у перемогу, але розуміємо її кожен по-своєму

Довіра до ЗСУ почала зростати від 2014 року і нині залишається високою, каже Паніотто. Водночас КМІС не став проводити дослідження, де б була змодельована поява «партії військових» та вимірювалася би довіра до такої політсили. Хоча попит на подібні заміри вже є, що свідчить про нетерплячку політиків і бажання пошвидше включитися у парламентські вибори, коментує соціолог.

КМІС заміряв рейтинг довіри і до окремих діячів та вивів у п’ятірку лідерів Валерія Залужного (довіряють 94%), Кирила Буданова (66%), Володимира Зеленського (64%), Сергія Притулу (61%) та Олександра Сирського (40%). Замикають список тих, кого замірювали, деякі одіозні особистості – такі, як Олексій Арестович (з довірою 11%) та Мар’яна Безугла (7%). Ключова деталь: саме такий перелік імен був сформований на вимогу замовника, пояснює Паніотто, не називаючи його імені. До речі, анонімність того, хто замовляє дослідження, часто прописана у контракті, хоча соціологи воліли б завжди відкривати свої карти, запевняє він.

Паніотто додає, що Мар’яна Безугла потрапила в одну компанію із Залужним та Зеленським якраз для того, аби відсутність довіри до неї була особливо закцентована. У депутатки й справді – найнижчий рейтинг з-поміж усіх інших діячів.

Що стосується віри у перемогу України у війні, то її висловлює більшість респондентів, хоча певна зневіра прокрадається й у доволі щільні лави оптимістів. Так, станом на початок лютого 2024 року 89% українців загалом вірили у перемогу, з них 60% безумовно були переконані в цьому. У травні 2022 року аналогічні показаники складали 95% та 80% відповідно. При цьому у те, що узяти гору може ворог, нині вірять 4%, майже два роки тому таких був лише 1%.

При цьому 52% респондентів вважають, що Україна зможе повернути собі геть усе, включно із Кримом та Донбасом. 4% вбачають найбільш реалістичний фінал війни у тому, що повернеться лише Донбас, 9% кажуть про можливість відновити кордони станом на лютий-2022, 19% переконані, що війна завершиться територіальними поступками Росії. Натомість 14% вірять у перенесення бойових дій на територію Росії, і лише 3% не знають, що з цього приводу сказати.

Цікаво, що нині і на сході, і на заході країни, і у її центральних та північних областях результат війни прогнозують майже однаково.  

Регіональний вимір сценаріїв завершення війни

Мобілізація. Хто готовий до ризику?

Іти на війну готова абсолютна меншість

Попри щирі симпатії до ЗСУ, а також готовність жити під загрозою смерті доволі довго (73% опитаних КМІСом зазначили, що готові терпіти війну стільки, скільки буде потрібно), брати до рук зброю готові лише 8% респондентів, а ще 7% згодні приєднатися до ТРО. Таким був стан справ улітку 2023 року, тоді як восени 2022-го готовність воювати була дещо вищою – 11% та 12% відповідно.

Це не надто схоже на «згуртованість населення», котра, за замірами того ж КМІСу, залишається доволі високою. Але Володимир Паніотто трактує ці цифри так: «Тут ідеться радше про згуртованість «довколо прапора» (термін, введений у США). Тобто це історія не тільки про бажання йти в армію, а й про ставлення до держави, її президента, уряду та парламенту – а тут довіра «підскочила» скрізь. Це також і про бажання допомагати армії, донатити, розвивати волонтерство. Респондентам запропонували обрати різні види діяльності, з-поміж яких була і можливість стати до лав ЗСУ. Але будемо відвертими: ті, хто хотіли піти на війну, пішли першими. Тобто ми опитуємо тих, хто не став добровольцем, залишився вдома. І так, тут реально менше тих, хто готовий ризикувати життям, ніж допомагати чимось іншим».

Але є ще одна невесела новина, і вона полягає в тому, що навіть ці 8% можуть бути завищеною цифрою. Українці трохи лукавлять, намагаючись мати кращий вигляд в очах інтерв’юерів. І це не суто українська практика, такий прийом відомий соціологам в усьому світі, для нього навіть придумано термін – ефект Елізабет Ноель.

Річ у тім, пояснює Паніотто, що на щирість опитуваних впливають два чинники: або страх покарання (це властиво тоталітарним державам, наприклад, Росії), або той самий ефект Ноель, який сама німецька соціологиня ще називала «спіраллю замовчування». «Якщо людина знає, що більшість має іншу думку, вона не захоче висловлювати свою позицію, щоб виглядати «нормально». І тоді під час наступного опитування респонденти з міркуваннями, властивими більшості, примножуватимуться – так спіраль буде накручуватися», – каже Паніотто.

Але «у соціологів є різні методи перевірки цього. Ми просимо людину задумати когось зі знайомих, кого він добре знає, і обіцяємо, що не будемо запитувати, хто це. Як правило, люди задумують себе, але це дає повну анонімність. А далі ми ставимо питання, як би вчинив цей «хтось». Це називається «метод задуманого знайомого». Відповіді є більш щирими і можуть відрізнятися від прямого запитання. Наприклад, у запитання про територіальні поступки відсоток тих, хто проти, був на 4% менше при використанні цього методу. Одним словом, резюмує експерт, готовність захищати Україну зі зброєю в руках можуть мати навіть менше, ніж 8% респондентів, хоча дане питання не перевіряли цим методом.

Джерело: Главком