Крим 2014-го як предвісник повномасштабного вторгнення

Війна для України розпочалася в лютому 2014 року.

І хоча історія не знає зворотних обертів, завжди актуальним залишається питання: чи відбувся б лютий 2022-го і широкомасштабне російське вторгнення в Україну, якби 9 років тому міжнародна спільнота жорсткіше й адекватніше відреагувала на злочин Росії, спрямований проти самої системи міжнародного права.

Крим став однією зі “скреп” легітимності російської автократії, яка сьогодні трансформувалася в тоталітаризм. 

Крим став наскрізним елементом ідеології “руського міра”, рашизму, ідеї імперського відродження по-путінськи.

Кримська тематика, немов лінза окулярів, крізь яку інші світові автократії спостерігають: які ж сценарії для них можливі, коли йдеться про наслідки загарбницьких воєн.

Крим вбудовували в старі-нові рашистські ідеологеми “політики пам’яті” про споконвічні “російські землі”, “захист співвітчизників”.

За допомогою пропаганди та сучасних технологій відновлювали дискурс часів першої російської анексії Криму зразка 18 століття, Єкатериною ІІ. Мовляв, до приходу росії в регіоні нічого значного, цивілізованого не було, і лише з приходом імперії починалося щось путнє. Буцімто тільки приєднання до росії дає розвиток. Ну, можливо, щось існувало “до нашої ери”, але після цього історія зупинилася.

Це загальні наративи багатьох колишніх імперій, які “несли культуру та цивілізацію”. Тому коли про деокупацію Криму висловлюються вкрай обережно, виходить, що подібний дискурс знову толерується, лишень уже в новому тисячолітті.

Як і у 18 столітті, вже в 21-му застосовувалися такі ж практики “вичавлювання”, депортацій нелояльних “народів”. Йдеться, зокрема, про репресії проти корінного народу Криму – кримських татар. Сьогодні з усіх кримських політичних в’язнів більшість становлять саме киримли.

Окрім матеріалу для імперських скреп, Крим грав для рф військове утилітарне значення.

За 9 років Крим став для росії форпостом для апробації й використання імперських соціальних технологій, за допомогою яких здійснюються спроби анексії за сучасних умов, у світі інтернету та телебачення.

За роки окупації Криму рф відбулася мілітаризація суспільного життя півострова: за кожним стовпом на громадян чекали лекції та бесіди про “загрози Заходу”, відкриття мілітарних кадетських класів, започаткування імперсько-піонерських рухів та попередження спецслужб.

У цій неоколоніальній реальності громадяни Атвономної Республіки Крим провели вже 9 років.

“Кримські технології”, інструменти, засоби сучасної неоколоніальної політики російська автократія фактично перенесла на новоокуповані території півдня України.

Насаджування російської системи освіти, “віджимання” приватної власності громадян України, репресії, впровадження силових російських структур, насадження російської топоніміки та “свят”, вшанування російських “героїв”, створення системи російських гауляйтерів, частину яких утилізують в міру потреби, примус до прийняття російського громадянства…

Всі ці схеми “інтеграції управління” в “російську систему” було апробовано в Криму протягом років російської окупації.

Для рф український Крим грає роль трампліна для утримання українського півдня, логістичної бази для війни та “скрепної ідеї” щодо “червоних ліній” та міжнародного шантажу.

рф використовує Крим як аргумент для погроз та брязкання ядерною зброєю.

Якщо надалі під час гіпотетичних домовленостей у міжнародному товаристві тема Криму буде заморожена, це означатиме й відкладання війни, тактичні кроки, які призведуть до стратегічних викликів системі міжнародної безпеки.

Це також стане живильним гумусом для чергового російського реваншизму в історичній перспективі.

Саме тому потрібні чіткі відповіді в інтересах не тільки сьогодення, але й майбутньої архітектури безпеки.

Сьогодні, зокрема, важливо взятися до актуалізації діалогу на високому політичному рівні з російською опозицією.

Не вдаючись до розмірковувань про “хороших росіян” та “колективну провину”, різношерстній російській опозиції варто скласти іспит на кримську тему. І від відповідей на запитання цього історичного екзаменаційного білета буде залежати, наскільки адекватно їх можуть сприймати в порядному міжнародному товаристві.

Як відомо, рукописи не горять, і висловлювання деяких “хороших росіян” 2014 року також актуалізують потребу чітких відповідей.

Інакше у всіх автократичних режимів складеться чітке розуміння, що дії з насильницького захоплення чужих територій можуть зійти з рук фактично будь-де. Таким чином ставки щодо воєн у різних куточках Землі лише підвищуватимуться.

Поза тим, для України також є важливим переосмислення певних кримських складових.

Зокрема, йдеться про те, щоб нарешті припинити дивитися на обриси сценаріїв кримського майбутнього крізь уламки розбитих російських імперських окулярів.

Важливо гарантувати розвиток корінних народів Криму, створити модель діалогу та співпраці для кримської реінтеграції, надати Криму можливості для європейського розвитку та майбутнього, яке б не тяглося корінням у 18-те століття.

Адже Крим – це Україна, а Україна – частина Європи.

Це довгий та тривалий шлях, та ми маємо його пройти.

Юлія Тищенко, співзасновниця Національної платформи стійкості та згуртованості

Джерело: “Українська правда”